ЛОГІКА ПОСТУ

Сиропусна Неділя (Мт 6:14-21)

Структура євангельського уривку Сиропусної неділі (Мт 6:14-21) на перший погляд виглядає трохи розсипаною. Спочатку Ісус говорить про взаємне прощення (6:14-15), потім раптом переходить до того, як належить постити (6:16-18), а наприкінці з’являється тема небесного скарбу (6:19-21). Здається, ніби це три різні фрагменти, поставлені без якоїсь внутрішньої логіки разом.

Але якщо читати уважніше, стає видно: це зовсім не три паралельні теми, а один послідовний богословський мотив, у якому є своя внутрішня логіка. Прощення відкриває правильний горизонт посту, піст очищує наміри й серце, а очищене серце природно переорієнтовується на те, що справді є скарбом. Коли цю логіку вловити, піст перестає бути просто практикою самодисципліни і стає дорогою, яка веде до переміни серця і до того, щоби шукати скарб вже не на землі, а в небі.

Цікаво, що Матей починає розмову не з правил посту, а саме з прощення. Дослідники Дейвіс та Еллісон помітили тут особливу структуру: текст побудований на контрасті, але навколо одного й того ж слова - «прощати» (грецькою aphiēmi). Це повторення не випадкове: воно допомагає нам краще запам'ятати суть прощення. Втім, найцікавіше як Матей розставляє акценти. Текст фокусується не стільки на оптимістичній обіцянці («Бог вас простить»), скільки на суворому застереженні («якщо ви не простите...»). Як зазначають біблісти, «наголос падає на суд, а не на прощення». Це свідомий риторичний хід: Матей не прагне дати читачеві хибний та штучний спокій, а провокує його до самоперевірки та глибшого іспиту свідомості.

Варто окремо зупинитися на слові aphiēmi («прощати»). Це грецьке дієслово буквально означає «відпускати» або «посилати геть» і має досить широкий семантичний діапазон: від списання фінансового боргу до прощення гріхів. Граматичний аналіз розкриває тут чудову асиметрію. Дія Бога описується як факт доконаний у майбутньому. Він прощає остаточно і безповоротно. Натомість наше, людське, прощення подається через умовний спосіб або можливість. Це важливо, щоби зрозуміти богословʼя Матея: наше прощення є лише відлунням того, що вже зробив Бог. Це допомагає вирішити складну дилему: як узгодити «умовне» прощення у Матея з «безумовною благодаттю» у Павла? Невже Матей пропонує нам торгуватися з Богом? Зовсім ні. Ключем до розуміння є притча про немилосердного боржника. У притчі слуга втратив усе не через невиконання ритуалу, а через внутрішню нездатність також у своєму житті бути милосердним до інших. За Матеєм, непрощення є діагнозом духовної хвороби. Як влучно зауважує Франс, можна отримати дар, але виявитися неспроможним жити відповідно до нього, і тим самим змарнувати його.

Заклавши богословську основу, Матей звертається до теми посту. Ключовим тут стає образ «лицемірів» (hypokritai), театральних акторів під маскою, де зовнішня гра повністю витіснила внутрішню правду. Кінер та інші коментатори звертають увагу на блискучу гру слів: ті, що постять «спотворюють» (aphanizousin, буквально «роблять невидимим», «стирають») своє лице, щоб «зʼявитися» (phanōsin) перед людьми. Як влучно зауважують Дейвіс і Еллісон, це сумний парадокс: вони стирають себе, свою тотожність, аби стати помітними. Чим більше людина демонструє своє «самоприниження», тим більше місця вона займає на сцені. Але Матей йде ще дальше. Головна біда не в глядачах, а в самому акторі. Субʼєкт посту робить себе центром власного духовного проекту, перекриваючи шлях до Бога. Справжня зустріч можлива лише в «таємному» (en tō kryphaiō), у тому вимірі інтимності, де зникають декорації і починається справжнє життя.

Поняття misthos («нагорода», «плата») відіграє конститутивну роль у богослов’ї цього уривку і вимагає ретельного аналізу. Вираз «вони вже отримали свою нагороду» (ἀπέχουσιν τὸν μισθὸν αὐτῶν в Мт 6:16) не є випадковим мовним зворотом. Це технічний термін, широко засвідчений в античних ділових папірусах (квитанціях та розписках) у значенні «розрахунок проведено повністю», «плату одержано сповна». Як зазначають Дейвіс та Еллісон, цей вираз фіксує момент остаточного закриття фінансового зобовʼязання. Матей вдається до іронії, використовуючи цю суто комерційну термінологію в контекст духовної практики. Логіка євангелиста є чітка: якщо метою молитви чи посту є соціальне визнання, і це визнання отримано, то транзакцію можна вважати закритою. У цій схемі не залишається жодного «богословського залишку» чи есхатологічної перспективи, адже субʼєкт отримав саме те, чого прагнув, і рахунок з Небом анульовано.

На противагу цьому, «нагорода» від Отця, «що бачить у таємному» (6:18), описується в принципово іншій парадигмі. Тут дієслово ἀποδώσει σοι («воздасть тобі») виводить читача за межі комерційного обміну в простір особистісної взаємодії. Франс слушно застерігає від редукції поняття misthos до механічної схеми «заслуга» та «плата». Він апелює до притчі про робітників у винограднику (Мт 20:1-15), де Матей навмисно підкреслює невідповідність між кількістю докладених зусиль і щедрістю винагороди.

Редакційний перехід від практики посту до метафорики скарбу (6:19-21) є глибоко вмотивованим і логічним. Поняття thēsauros у Матея виходить за межі буквального значення «скарбу» чи «накопичення». Воно функціонує як метафора ціннісного центру особистості, серця людини. Ключова теза «Де скарб твій, там буде й серце твоє» (6:21) спирається на специфічну біблійну антропологію, де καρδία («серце») позначає не осередок емоцій, а глибинний вольовий центр, джерело інтелектуальних рішень та етичних виборів (пор. Мт 15:18-19).

Розміщення цього вислову відразу після повчання про піст не є випадковим. Воно розкриває приховану динаміку лицемірства: якщо мотивацією посту є соціальне схвалення, то саме це визнання і стає тим thēsauros , до якого неминуче тяжіє серце. Тут діє невблаганний закон духовної гравітації: серце завжди слідує за скарбом. Відтак, той, хто постить напоказ, не просто порушує ритуал, він формує хибну «топологію серця», закріплюючи його орієнтацію на людську увагу як на найвищу цінність.

Саме тому піст «у таємному» (ἐν τῷ κρυφαίῳ) набуває значення, яке перевищує просту етичну вимогу скромності. Постити «у таємному», щоби про це ніхто не знав, є аскетичною вправою, спрямованою на переорієнтацію thēsauros. Мета такої практики є змістити аксіологічний вектор серця від земного (вразливого на «міль та іржу», тобто тлінного і тимчасового) до небесного (онтологічно стійкого).

Структурна логіка Мт 6:14-21 виявляється наступною: справжній піст неможливий без попереднього досвіду aphiēmi (прощення). Людина, що тримає в собі непрощений борг ближнього, вже має певний «скарб», образу, претензію, вирок, якого вона ще не виконала. Цей внутрішній скарб визначає топологію її серця, і навіть аскетична практика посту не змінює цього центру, а лише додає до нього новий шар, цього разу шар духовної ідентичності («я людина, що постить»). Натомість aphiēmi як справжнє «відпускання» звільняє серце від одного типу скарбу і робить можливим інший, той, про який говорить 6:21.

Таким чином, на порозі Великого посту Матей пропонує не стільки аскетичну програму, скільки герменевтичний ключ до її розуміння: питання не «скільки я відмовляюся», а де зараз знаходиться мій «скарб» і чи здатний я пробачити, без якого будь-яка аскеза залишається лише показовою зміною декорацій.

Мюнхен, 14.02.2026

P.S. Для любителів читання:

• DAVIES, W. D. – ALLISON, D. C., JR., A critical and exegetical commentary on the Gospel according to Saint Matthew (International Critical Commentary; London; New York 2004) I, 615–621.

• KEENER, C. S., The Gospel of Matthew: A Socio-Rhetorical Commentary (Grand Rapids, MI; Cambridge, U.K. 2009) 226–228.

• FRANCE, R. T., The Gospel of Matthew (The New International Commentary on the New Testament; Grand Rapids, MI 2007) 252–260.

• FENDY – DALIMAN, M. – PURWOKO, P. S. – WAHYUNI, S., "A Biblical Study of 'Forgiveness' in Matthew 6:14-15 and its Implications for Christians," Pharos Journal of Theology 105/2 (2024).

• Divine Forgiveness: Conditional or Unconditional in the Gospel of Matthew.

Vyacheslav Okun SJ