МУЗИКА, ЯКУ ГРАЄ БОГ

(Лк 7:31-35)

Може, Бог і зараз грає, тільки ми заглушили Його своїм хором. Ми так звикли до ритуалів, що вже не чуємо справжнього життя. Усе в нас по нотах, по уставах, по канонічних гармоніях: дзвони, кадило, хор, хоругви, ризи, золото і мармур. І все це ніби красиво, але все рідше справжнє, все частіше – штучне. Музика Бога – не з нотного зошита, а з подиху, того що оживляє, як Адама в книзі Буття. Вона не повторює старе, вона завжди нова, завжди ризиковна, завжди трохи небезпечна. А ми будуємо «іконостаси з правил», відгороджуємось від того, що може зрушити наше звичне «так треба».

Ми віримо в Традицію, але часто боїмося Духа. Ми любимо пісні, але не чуємо тиші, в якій Бог говорить. Ми вміємо святкувати празники, але не вміємо зупинитися і запитати, чи справді це все ще свято. Справжня віра — це не колекція старих мелодій, а слухання нового звуку, завжди свіжого Голосу, яким Дух говорить сьогодні. Грецьке παίζω (paízō) означає грати, бути в грі. Бог весь час у грі. Він творить зараз, тут, не колись у минулому. А σοφία (sophía) — це мудрість, яка не сидить у комісії з догматики, а танцює на вулиці, на даху, у сльозах вдови і в радощах дітей. 

Мені здається, найбільший гріх — це не падіння і не сумнів, а коли я закриваю вуха на новий звук. Коли Дух говорить, а я кажу «так не прийнято». Коли Бог грає, а я стою і міряю, чи це канонічно. Божa мудрість, яка постійно грає нові мелодії, не знає страху. І якщо я хочу бути живим, то мушу навчитися слухати, навіть коли музика мені поки ще не знайома. Бо Бог не хоче, щоб я співав те саме, що вчора. Він хоче, щоб я почув, як сьогодні звучить Його Любов.

Vyacheslav Okun SJ