Не все лікується на Сповіді

 Не все лікується на сповіді.

Останнім часом я часто чую суперечки й побоювання: 

«А навіщо мені психотерапія, якщо є сповідь?»

«Чи не гріх розмовляти з психологом?»

А хтось приходить і хоче, щоб на сповіді розв’язалися всі питання — духовні, емоційні й навіть життєві.

Та правда в тому, що сповідь має бути сповіддю, духовна розмова — духовною розмовою, а те, що належить до сфери психології, — потребує зустрічі з фахівцем.

Бо коли ми намагаємось “полагодити” все одразу — ми втрачаємо глибину кожного з цих дарів.

Сповідь — це не терапія і не консультація.

Це зустріч із Христом, який прощає.

Тут не просто слова — тут благодать.

Людина відкриває не лише гріх, а й свою рану, котра утворилася через гріх, — і

дозволяє Ісусові її торкнутися.

Це не пояснення, а очищення.

Духовна розмова — це простір слухання.

Не сповідь, бо не йдеться про гріх.

І не психотерапія, бо це не про минуле дитинство чи емоційні механізми.

Це про розпізнання: що Бог промовляє до мене зараз?

Психотерапія — це зустріч із людською глибиною.

Це шлях зцілення тих місць, де болить ще з дитинства.

Це про емоції, про думки, що не дають спати.

Це не заміна віри — це допомога, щоб віра могла зцілювати глибше.

Ці три шляхи не змагаються. Вони — союзники.

Іноді треба сповідь, бо серце тисне провина.

Іноді — духовна розмова, бо бракує розпізнання, бо потрібно побачити напрям.

А іноді — психотерапія, бо біль занадто старий, щоб просто «помолитися і відпустити».

Не треба боятися розрізняти.

Бог діє і через благодать, і через слово, і через людську науку.

Головне — бути чесним: що мені справді потрібно зараз?

Послухай, що болить у твоїй душі сьогодні.

І дозволь собі допомогу саме там, де найбільше потребуєш.

Може, сьогодні тобі потрібна не нова сповідь,

а чесна розмова з Богом у тиші.

А може — лагідна зустріч із тим, хто допоможе впорядкувати серце.

Бо зцілення — це завжди про чесність перед собою.

І про любов, яка діє через різні двері.

Отець Олег Здреник