Про гнів, який хоче бути почутим…

Про гнів, який хоче бути почутим… 
(Частина 1).
Є емоція, з якою я дуже часто зустрічаюся
і в духовних розмовах,
і в психотерапевтичному просторі,
і у власному серці.
Це гнів.

Не той гнів, який кричить і ламає.
А той, який довго мовчав.
Той, що накопичувався роками.
Той, якому не дозволяли бути.
Ми звикли думати, що гнів — це щось погане.
Щось «не духовне».
Щось, що треба швидше придушити, проковтнути, замолити.
Але правда складніша. І, як на мене, значно людяніша.

Психологічно

У сучасній психології гнів не вважається «негативною» емоцією.
Він вважається сигнальною.
Карл Юнг писав, що непрожиті емоції не зникають — вони оселяються в тілі й у тіні особистості.
Гнів часто з’являється там, де були порушені межі. Де було «занадто».
Де людина довго мовчала, щоб зберегти мир, стосунки, спокій.

Гнів — це енергія життя, яка каже:
«Тут щось не так».
«Мені боляче».
«Я маю право бути».
Проблема не в самому гніві.
Проблема — у гніві, якому не дозволили стати словом.

Богословськи

У Святому Письмі гнів не заборонений як емоція.
Заборонений — гріх, що може народитися з нього.
Апостол Павло дуже точно формулює:
«Гнівайтеся, та не грішіть» (Еф 4,26).

Тобто:

гнів можливий, але він потребує світла, усвідомлення, відповідальності.
Навіть Христос переживає гнів. У храмі.
Перед лицем лицемірства. Перед зневагою святого.
Це не гнів руйнування. Це гнів правди,
гнів, який не нищить людину, а викриває зло.
Святий Ісаак Сирійський писав, що гнів, який не очищений любов’ю, осліплює серце.
Але це означає не «не гнівайся», а навчися не залишатися з гнівом наодинці.

Філософськи

У відомого мислителя Аристотеля є думка, що справжня доброчесність —
це не відсутність гніву, а здатність гніватися вчасно, з правильного приводу і в належній мірі.
Гнів — це сила. 
А кожна сила або творить, або руйнує — залежно від того, чи ми її усвідомлюємо.

Духовно і по-людськи

Я все частіше бачу, що за гнівом стоїть не зло, а біль. Не агресія, а втома. Не ненависть, а потреба бути почутим.
Іноді гнів — це єдина мова, якою говорить серце, коли інші мови були заборонені.
Мені близька думка, що Бог не боїться нашого гніву. Він боїться лише нашої відсутності правди.
Бо з гнівом можна прийти до Нього.
З удаваною «побожністю» — ні.
Можливо, хтось із вас зараз живе з гнівом усередині. Мовчазним. Непоміченим. Виснажливим.
Я не знаю вашої історії.

І не маю готових рецептів. І навряд хтось має. 
Проте я точно знаю:
гнів — це не кінець духовного шляху.
Часто — це його початок.
Початок чесності.
Початок зустрічі з собою.
І, можливо, з Богом — живим. 

Початок зустрічі не з собою ідеальним, а з Богом, котрий є дуже близьким.
Часто, аби вийти на це світло із власної темряви потрібна людина, що йтиме поруч. 
Ітиме без осуду, без поспіху, у світлі, яке витримує навіть наш гнів.

Отець Олег Здреник