Сестра Йосафата Гордашевська — покровителька катехитичного служіння. Але чому?

 Сестра Йосафата Гордашевська — блаженна Української Греко-Католицької Церкви та співзасновниця Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії (ССНДМ). Це Згромадження стало першим активним жіночим монашим Згромадженням візантійського обряду в Українській Греко-Католицькій Церкві. Адже до того часу жіночі монастирі в українському обряді були переважно контемплятивними. Заснування активного Згромадження було продиктоване соціальними та духовними потребами народу. Тож її служіння, зокрема катехитичне, було надзвичайно важливим для народу та Церкви.

Ранній вчительський досвід

Перш за все варто відзначити, що педагогічна діяльність Йосафати Гордашевської розпочалася ще задовго до вступу у монастир. Незважаючи на походження з простої родини, Михайлина, — а саме таким було її хресне ім’я, — здобула добру освіту, закінчивши чотирикласну школу, а згодом і Вищу дівочу школу. Після цього вона присвятила своє життя вчителюванню в народній школі, що на той час було досить незвично для жінки. Це свідчить про її розум, наполегливість та прагнення до знань.

Нове Згромадження, зокрема й для катехизації

Відчувши покликання до богопосвяченого життя, Михайлина Гордашевська звернулася до митрополита Андрея Шептицького. Ця зустріч стала доленосною не лише для неї, але й для самого митрополита, а відтак для усієї Української Греко-Католицької Церкви. Отримавши благословення від митрополита та направлення від о. Єремії Ломницького, Михайлина Гордашевська направилася до Жужеля. Там вона розпочала збирати дівчат, які виявили бажання присвятити себе Богові та служінню народу.

Отець Єремія Ломницький взяв на себе відповідальність за їхню монашу формацію. Він навчав їх основ духовного життя, молитви, а також готував до конкретних видів служіння, які планувалися для Згромадження: виховання дітей у захоронках, катехизація, догляд за хворими.

1892 року відбулися перші облечини, під час яких Михайлина Гордашевська прийняла монаше ім’я Йосафата. Разом з нею перші дівчата також отримали монаший одяг. Саме цей рік вважається офіційним моментом заснування Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії.

«Служити народу там, де найбільша потреба»

Саме ця фраза стала девізом і харизмою нового Згромадження. Це свідчить про те, що постання Згромадження було не просто актом створення нової монашої спільноти, а відповіддю на нагальні соціальні та духовні потреби того часу, яка стала можливою завдяки далекоглядності та спільним зусиллям кількох видатних осіб.

Наприкінці XIX століття люди часто були малоосвіченими у вірі, а священники не завжди могли охопити всі віддалені села. Водночас багато дітей залишалися без належного догляду, коли їхні батьки працювали. Існувала нагальна потреба у догляді за хворими, допомозі бідним, сиротам. Врешті, Українська Греко-Католицька Церква прагнула зміцнити національну свідомість та піднести моральний рівень народу.

Отож, сестри служебниці від самих початків зайнялися катехизацією, вихованням дітей у захоронках, доглядом за хворими, допомогою бідним та сиротам. І здійснювали це під проводом першої матері-настоятельки Йосафати Гордашевської.

Перші захоронки: катехизація та комплексний підхід

Захоронки були створені для того, щоб забезпечити догляд та виховання дітей, особливо з бідних сімей, коли їхні батьки працювали. Як вже було зазначено вище, це було відповіддю на гостру соціальну потребу того часу в Галичині.

Виховання в захоронках не обмежувалося лише релігійною освітою. Сестри навчали дітей різноманітним іграм, віршам, пісням, а також прищеплювали їм любов до музики. Це свідчить про комплексний підхід до розвитку дитини — як духовного, так і інтелектуального, та емоційного.

Придбання музичних інструментів, про що згадується у джерелах, підкреслює прагнення сестри Йосафати розвивати творчі здібності дітей та зацікавити їх навчанням через мистецтво.

Хоча це не завжди прямо згадується у контексті катехизації, діяльність захоронок часто включала навчання дітей елементарним правилам гігієни та соціальної поведінки, що було дуже важливим для покращення умов життя в тогочасному суспільстві.

Натомість, через катехизацію, пісні та особистий приклад сестер, дітям прищеплювалися християнські та загальнолюдські моральні цінності, такі як любов до ближнього, милосердя, повага до старших, працьовитість.

Таким чином, захоронки були безпечним простором для дітей, де вони могли перебувати під наглядом, отримувати базову освіту та харчування, що було особливо важливим для сиріт та дітей з неблагополучних родин. Надаючи догляд та виховання дітям, сестри також надавали значну підтримку батькам, дозволяючи їм працювати та забезпечувати свої сім’ї.

Катехизація не тільки дітей

Сестри служебниці, відповідно до харизми свого Згромадження «служити народу там, де найбільша потреба», також навчали катехизму молодь та дорослих, заповнюючи прогалини в релігійній освіті, особливо в сільській місцевості, де священників гостро бракувало.

Навчання сестрами катехизму включало вивчення основ християнської віри, моральних принципів та церковних обрядів. Це було життєво важливо для формування свідомих християн та зміцнення їхньої духовності.

Сестра Йосафата була дуже чутливою до обставин свого часу. Вона навчала сестер передавати вічні правди Євангелія таким чином, щоб вони були зрозумілими та актуальними для людей у їхньому історично-соціальному контексті. Це означало адаптацію методів та змісту до реальних життєвих умов.

Водночас катехизація не обмежувалася лише теоретичними знаннями. Сестри прагнули піднести моральний та духовний рівень народу. Вони вчили не лише про Бога, а й про те, як жити за християнськими принципами у повсякденному житті, що включало виховання відповідальності, милосердя, працьовитості та інших чеснот.

Під час катехитичного служіння сестра Йосафата випромінювала любов до Господа і милосердя до ближнього. Під час розмов з людьми вона «лікувала не лише тіло, але й душу, піклуючись про її вічне спасіння». Цей особистий приклад та щире спілкування були потужним інструментом катехизації, що надихав молодь та дорослих.

На варто також ігнорувати той факт, що катехитична діяльність часто поєднувалася з іншими видами служіння, такими як догляд за хворими, допомога бідним, піклування про сиріт, а також дбання про красу храмів. Це давало сестрам можливість взаємодіяти з людьми на різних рівнях, демонструючи християнську любов на практиці та поглиблюючи їхнє розуміння віри.

Про успішність такого катехитичного підходу свідчить факт стрімкого розвитку самого Згромадження сестер-служебниць. Завдяки її організаторським здібностям та харизмі за десять років до її смерті існувало вже 23 монастирі з 123 сестрами. Апостолят сестер-служебниць не обмежувався лише Галичиною, а згодом поширився на інші країни, де вони також продовжували катехитичну працю серед українських емігрантів.

Готовність сестри Йосафати Гордашевської відповідати на заклик Церкви відповідно до потреб часу робить її «людиною всіх часів». У той же час, її підхід до катехизації, що поєднував глибоку віру з практичною допомогою та адаптацією до потреб людей, залишається актуальним і сьогодні. Саме тому вона досі продовжує свою катехитичну місію вже руками й устами тих, хто звертається до неї та наслідує приклад її святого життя.

Зображення: Анастасія Загурська, Блаженна Йосафата Гордашевська.

Отець Іван Вихор