Свідчення української молоді на Ювілейному році: Погляд на життя крізь призму Божих очей

Чи хтось з Вас читав книгу Віктора Франкла «Людина у пошуках власного сенсу»? Якщо коротко, то це книга австрійського психіатра єврейського походження, про те, як він потрапив у концентраційний табір - місце постійного ризику та смерті, і попри це знаходив сенс життя. Це йому дало можливість не тільки вижити, але й заснувати цілу систему терапії - логотерапії: життя цінностями і сенсом, якому не підвладна і не страшна навіть смерть.

Коли я читав Франкла, я подумав: його досвід - це не лише минуле, але певний виклик, який перегукується з нашою реальністю сьогодні, яку війна зробила щоденною для мільйонів українців. Як і Франкл у темряві концтабору, так і українська молодь, яка живе сьогодні серед темряви війни і небезпеки смерті, знаходить в собі сенс жити, і не тільки жити, але й радіти життю і насолоджуватися ним кожного дня. Попри страх і біль, молодь України не втратила сенсу. Вона продовжує жити, мріяти, творити. Адже сенс життя не відкривається десь у комфорті й безпеці - він загартовується саме у випробуваннях.

Сьогодні, коли я переосмислюю свою присутність на Ювілеї молоді і роздумую саме про українську молодь, я дякую Богові за кожного юнака і юначку, яку зустрів на Ювілеї. Кожне українське серце без винятку стало для мене справжнім свідченням: у гаморі сирен їхнє серце відображало мир, а перед небезпекою смерті їхні очі були повними сенсу та надії. В очах кожного молодого хлопця і дівчини з України я зустрічав радість, мир, любов і прийняття, в кожних українських очах я бачив жагу до життя - українська молодь продовжує жити, мріяти, творити. Наша українська молодь стала для мене свідченням справжнього сенсу, який вона свідомо чи несвідомо, бачила в зустрічі віч-на-віч з Богом, навіть посеред темряви війни.

Приклад української молоді кидає виклик сучасній філософії споживацтва та духу прагматизму - культурі «мати», а не «бути». Світ часто представляє сенс життя у накопиченні, у грошах, у славі чи в кількості підписників у соцмережах. Але українська молодь свідчила про зовсім іншу картину: багато українських юнаків і дівчат втратили свої домівки, речі, майно, і попри це їхні очі є сповнені радості й миру. Бо їхні цінності і пріоритети не будуються на речах, а на чомусь глибшому: на любові, взаємній підтримці, на вірі в Бога і в життя. Їхнє свідчення говорить нам, що щастя не купується, а сенс життя не продається.

Українська молодь - вона не лише виживає, вона творить: наша молодь показала колорит свого багатства, яким ділилася зі світом, тим самим засвідчила про Бога і Україну.

Ювілей молоді - це не лише свято для нас самих. Це нагода показати світові, ким ми є. Ми свідчимо не лише про війну, ми свідчимо про життя - Бога який є в кожному з нас і нашу ідентичність. І коли світ питає: «Хто ви є?» - ми відповідаємо: «я, ти, ми - діти Бога, діти України».

 Автор: Владислав Стефанишин

12 вересня 2025