Твоє місце формується раніше, ніж твоє розуміння

Твоє місце формується раніше, ніж твоє розуміння (до свята Введення в храм Пресвятої Богородиці).

Є щось дуже ніжне у сьогоднішньому святі.

Щось про довіру, яка приходить раніше за досвід.

Про шлях, який прокладається задовго до того, як ми взагалі здогадуємося, що йдемо цим шляхом.

Можливо, це одна з найглибших тем цього свята: місце людини створюється в Божому серці задовго до того, як вона починає щось розуміти чи обирати.

Дитина входить у храм — ще не знаючи догматів, канонів, правил. Але Бог уже знає, для чого Він її веде. Уже приготував простір, у який вона зростатиме. Уже тримає її ім’я перед Собою.

«Я ім’я твоє записав у Себе на долоні» (пор. Іс. 49:16) — цей образ дивовижно пасує до Введення: Бог створює для людини місце настільки близьке, що ближче не буває.

Якось це дуже про мене, про моє постійне бажання знати, що буде, про мої постійні запитання до Ісуса: «Куди ведеш мене, Господи?». Проте думка сьогоднішнього свята викликає спокій та дже багато довіри до Творця.

Ми часто приходимо в простори, яких не обирали.

У ситуації, до яких не готувалися.

У зустрічі, які ще не мають пояснення.

І тільки згодом, озираючись назад,

починаємо бачити тиху логіку Божого провидіння.

Бо Божі шляхи рідко відкриваються нам вголос.

Частіше — у шепоті, у дрібних знаках, у людях, яких Він посилає в потрібний час.

Він готує місце задовго до того,

як ми навчаємося його називати.

Наче Бог веде нас за руку і каже:

«Зачекай. Ти ще не розумієш, але ти — на місці. Я вже готую в тобі те, що тобі знадобиться потім».

Мене часто торкають слова пророка Ісаї:

«Господь повів мене дорогою, якої я не знав…» (пор. Іс 42,16)

Це про ту невидиму роботу благодаті,

яка триває, поки ми думаємо, що просто “живемо”.

Бо правда в тому, що Бог починає формувати наше місце задовго до того, як ми його розуміємо.

Іноді — задовго до того, як ми дозріваємо до свого “так”.

Коли ми ще губимося.

Коли сумніваємось.

Коли не вміємо слухати.

Коли серце ще надто ранене або надто втомлене, щоб прийняти відповідь, яку Бог хоче дати.

Але саме тоді щось уже твориться.

Щось незриме, але на диво реальне.

Щось, що стає нашим внутрішнім храмом.

І, мабуть, одне з найбільших чудес віри —

усвідомити, що Бог працює в нашому житті не тоді, коли ми все розуміємо,

а тоді, коли ми ще навіть не здогадуємося.

Святий Григорій Ніський писав:

«Бог дає не одразу те, що готує,

бо серце має вирости до величі дару».

І це так по-справжньому:

Боже провидіння завжди більше за наші очікування.

Більше, світліше, мудріше.

Ви можеш зараз стояти на порозі чогось,

чого не розумієте до кінця.

Може, в Вас назріває рішення,

яке ще не має слів.

Може, життя привело туди,

де Ви зовсім не планував бути.

І все ж — можливо, саме тут формується Ваше місце.

Ваше покликання.

Ваш внутрішній храм.

Та тиха і світла точка, з якої Бог колись промовить Ваше майбутнє.

І тоді, з відстані років, можливо, Ви скажете собі:

«Я не знав, куди йду… але Бог знав, куди мене веде».

Не поспішаймо.

Не тиснім на себе.

Не вимагаймо від себе розуміння там,

де Бог поки що дає тільки світло для одного кроку.

Може, Йому цього й достатньо.

І, можливо, цього достатньо і нам.

Отець Олег Здреник