Як говорити з дітьми про смерть?

Якщо Тебе запитають, чи впевнений ти, що ночуватимеш сьогодні у своєму ліжку – не зможеш відповісти достовірно. Бо ні в чому немає певності. Напевно лише одне – всі ми колись помремо. Все інше відносне. Говорити з дітьми про смерть дуже важливо і …важко. Особливо, коли діти – невиліковно хворі. Як сказати про це їм? Або ж як пояснити їм втрату когось із батьків, рідних, друзів, щоб не травмувати ще більше?

Коли йдеш говорити з дитиною, маєш дізнатися, що вона знає. Найчастіше діти знають і відчувають усе.

Не проблема сказати правду, проблема у тому, як?

Шістнадцятирічний підліток, на перший погляд,  може виглядати готовим до сприйняття будь-якої інформації, однак всередині бути дитям, глибоко зраненим.

Правда завжди повинна лікувати, вселяти надію. Невиліковно хворого неможливо переконати в одужанні, але можна запевнити, що страхи смерті безпідставні: у момент, коли вона настане, не буде боляче, не буде задухи і хтось обов’язково буде поруч.

Необережні висловлювання про смерть часто формують уявлення дитини. Нерідко трапляється почути: “дідусь (бабуся, татко, приятель) пішов на небо, бо був дуже чемний”. Дитина сприймає усе буквально: якщо я буду чемний, то піду на небо, а на небо я ще не хочу. Такі діти зроблять усе, щоб показати свою «чемність».

П’ятирічному хлопчику втрату матері пояснили тим, що “Бог забрав маму, бо дуже її любив”. То значить, що я не любив мами достатньо, а чи якщо Бог любить, то забирає, а я не хочу іти ще.

«Бог забрав дядечка, бо він був без гріха». Дитина одразу ж розуміє: бути без гріха – це помирати, а я не хочу помирати, отже, треба грішити.

Не менш болісною є установка, коли дитині кажуть молитися і просити у Бога рятунку у тому випадку, коли смерть неминуча. Чуда трапляються, але це вкрай небезпечно – дитина не довірятиме Богу, коли чуда не буде.

Не кажіть дітям ні в якому разі: “тітка не померла, а заснула”. Саме звідси корінь усіх дитячих проблем зі сном, бо в свідомості чітко спрацьовує відповідність: померти – заснути.

Або ж «він помер, бо Бог так хотів». Такий вислів формує спотворений образ Бога в дитини. Який же він батько, коли хоче смерті для своєї дитини?

Більшість дітей перед смертю абсолютно переконані, що їх стан – кара за гріхи. Але де у Біблії написано, що Бог карає. Бог – це Любов.

Дитину у травмованому стані після втрати рідних не можна ще більше переобтяжувати: заклики «взяти усе в кулак», «ти тепер господиня», «ти відповідаєш за братика, сестру, тата…» для дитини-підлітка найчастіше приводять до суїцидальних виявів.

Діти надто чутливі до внутрішнього стану – їх не обманути. Говорити про смерть, втрати з ними можна лише тоді, коли є внутрішній спокій. Коли ж вам щойно освідчились в коханні або ж подарували автомобіль – відкладіть цю розмову і приходьте до такої дитини спокійним.

Ніхто з тих, хто помирає, не боїться смерті. Всі ми боїмося життя, його гіперболізованих виявів, які свого часу дорослі нам просто неправильно і некоректно пояснили.

За матеріалами семінару, проведеного в УКУ на кафедрі психології з міжнародною участю професора Універистету імені Миколи Коперніка (Польща) Йозефа Біннебезеля.

Автор: Тетяна Трачук

Фото:  uzv