Будь-які стосунки не здатні існувати без колапсів. Кризи і проблеми, якими б іноді жорсткими для нас не були, все ж мають швидше будівничу функцію, а не руйнівну. Хоча й залежить це саме від того, що обираємо ми.
Прощення – досить абстрактна і дуже конкретна річ водночас. Бо навіть трирічна дитина уже має досвід просити пробачення. Однак із віком прощати стає все важче, особливо, коли це стосується життєво важливих чи життєво принципових речей
Немає рецепту, за яким прощати стало би легше. Однак пропонуємо декілька порад, як бути у цих нелегких екзистенційних хвилинах.
- Пробачити собі. Відбулося щось, чого не можна забути, спростувати, викинути із пам’яті. Однак як не намагаємось переформатувати свою увагу та ставлення, а болісні відчуття не полишають. Часто в таких митях здається, що неможливо пробачити. Зрада, образа, фальш… Хіба таке прощають? Так, більше того, зробити це варто щонайшвидше і почати від себе. Пробачити собі. Обміркувавши всі деталі незгоди, спробуймо спершу просити вибачення у себе самих за те, що сталось так, а не інакше. Не докоряючи, але з відчуттям здорового егоїзму. Це перший крок.
- Дати собі час. Здебільшого, емоційні шквали – це вірний супровід будь-якої проблеми. І найкраще, коли ці емоції природно втихнуть – тоді в голові світлішає. Поки ти ще готовий розмазати свого винуватця по стіні – до прощення ти ще точно не готовий.
- Обмежити спілкування з тим, кому не готовий пробачити. Це ефект дієти. Утриматися заради того, щоб змогти повернутись.
- Бути чесним з собою. Якщо рана нестерпно болить і кровоточить, а ви змушуєте себе усміхатись, наче нічого не сталося, то пам’ятайте: сталося. Те, що ви не позбудетесь проблеми, а запхнете у якийсь внутрішній куточок, не зробить вас щасливими, але нещасними.
- Шукати порадника. Дуже багато життєвих колапсів і труднощів іноді справді видаються катастрофічними. Однак ніхто з нас не живе у безлюдному світі. Комунікація – це подарунок, який здатен порятувати. Знайти собі людину, яка вислухає і допоможе тверезо оцінити ситуацію – це дуже вагомий крок до прощення.
- Читати Біблію. В жодній іншій книзі не знайдеш стільки історій прощення, як тут. Увесь Старий Завіт всипаний розповідями про людей із бурхливими емоціями, їхні життя ніколи не були бездіяльними, а отже – не були позбавленими криз. Але всі ці випробування робили їх сильнішими.
- Вчитися в Ісуса. Ісус жив між людьми, а люди завжди були різними. Ісус був сповнений мудрості у стосунках з людьми, а ще більше – сповнений любові. На хресті Спаситель молився, щоб Бог пробачив усім, хто з Нього знущається. І покірно віддавав життя за юрби зрадників та грішників. А після смерті прийшов до учнів, які зі страху розбіглись, залишивши Його. І до Петра, який тричі відрікся…
- Пам’ятати про свої провини. Ніщо так не активізує процесу прощення, як співчуття. Кожен з нас встигає завинити перед іншими, деколи – це страшно необ’єктивні непорозуміння. І кожен переживав відчуття умиротворення, коли йому пробачали. Ми – не ідеальні. Ми – вчимося.
- Молитися “Отче наш”. У цій молитві, яку залишив Ісус людям, є чудові слова: і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”. Кожного разу у розмові з Богом ми визнаємо свою неміч і невтихомирине бажання бути вибаченими, тобто відновити зв’язок із Богом-Любов’ю. Та це можливл лише за умови, якщо прощаємо тому, хто поруч.
- Довіряти Богу. У найбільш безнадійних ситуаціях завжди присутній Бог. Він знає і бачить. Тут варто згадати про блаженство вбогих духом – нашу залежність від Божої міці і дозволити Йому діяти. А Він – знає, як все це “розрулити”.
Автор: Тетяна Трачук
Фото: erumaqua
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
