Чи задумувались ми над тим, чому у християнській традиції існують речі, які ми називаємо “освяченими”? Чи не є це проявом фетишизму, нездорового поклоніння матеріальним речам?
Незважаючи на такі потужні історичні рухи, як іконоборство, ми й досі молимось, дивлячись на ікони, ходимо до споруджених за сакральними правилами храмів, молимось на вервечці. Чи не свідчить це про християнську “незрілість” у вірі, сприйнятті Бога?
Насправді зовнішні ритуальні вияви віри мають все-таки дуже велике значення. І це частина науки Церкви: матеріальні речі уможливлюють краще розуміння і пізнання глибших духовних явищ. Ніхто з нас, прийшовши до храму, не молиться до цієї споруди або ж, дивлячись на ікону, не молиться до неї як до божества. Ми ж часто переглядаємо фото рідних, батьків, дітей – і це збуджує у нашому серці певні спогади, почуття. Так само і в храмі – всі матеріальні візуальні речі лише допомагають нам “налаштуватись” на спілкування з Богом.
Так само і з тими речами, які ми називаємо “освячені” – правильніше – благословенні. Через них відчуваємо особливий зв’язок, опіку Божу. Те, що у громадському транспорті я молюсь на вервиці – це не показова дія, але моє право, а чи ходжу в габіті тощо. Це все – частина мого вираження віри і моє беззаперечне право як християнина.
Однак дуже важливо сакральним речам не надати все-таки значення об’єкту фетишизму. Як, до прикладу, носити хрестик і чи потрібно це робити кожному?
Існують різні думки з цього приводу, але моя (о. Лаврентій) думка: хрестик – це найбільш обов’язкове, що повинен носити християнин. Хрестик – це той знак, який має нам нагадувати про те, ким ми є. Однак головне – це те, щоб християнський знак був і справді виявом набожності, був однозначним. Навряд чи кілька хрестів або до неможливості інкрустований є і справді виявом внутрішнього стану, а не просто модною фішкою.
Сакральні речі все-таки мають бути святими, бо вони ведуть нас до Бога, готують нас до зустрічі.
Є різні види хресних знамень – з розп’яттям або ж без, і кожне таке зображення має обгрунтування. Найважливіше – це свідомо носити хресне знамення.
Є країни, де уже багато випадків, коли зобов’язують знімати хрест з огляду на суспільне становище тощо. Поки у нас немає жодних обмежень і це чудово, що можемо вільно користати із такої свободи вияву свого віросповідання.
Підготувала Тетяна Трачук
За ефіром radiomaria.org.ua
Фото: allianceforlife
