Вам може здаватися, що знаєте вже достатньо, щоб народжувати і виховувати дітей, можете багато читати, дізнаватися про різні методики виховання та це аж ніяк не убезпечить від „сюрпризів“ характеру вашого дорогого чада.
„Виховання дітей“ — такою була ще одна зустріч напряму „Щаслива сім’я“ Соціальної ініціативи „Хтось не зробить“ Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ. До дискусії запросили сімейного психолога, маму трьох синів Наталку Ільчишин та голову Руху християнських сімей, тата трьох дочок Романа Прокопіва.
Виховання дітей, як, зрештою, й формування стосунків, у значній мірі залежить від людей, задіяних у цьому. Це тривалий процес, що триває щонайменше від народження дитини до її повноліття. Важливо пам’ятати, що весь процес потребує самодисципліни і зусиль від батьків.
— Для мене виховання починається з розуміння, що діти — це Господній спадок. І найважливіше, як ми ним розпорядимося. Саме від зусиль батьків залежить чи дасть виховання добрий результат, щоб діти могли собі дати раду в житті, — розпочав розмову Роман Прокопів.
Зустріч була досить жвава і більше нагадувала ділення різними досвідами та історіями з життя. Зрештою, це сприяло заглибленню в тему.
Як зробити, а не завдати добро
Наталя Ільчишин з досвіду своєї діяльності зазначила:
— Більшість батьків, переконані, що все, що роблять — на добро дітей. Те стосується і тих батьків, які змалечку привчають дітей до самостійності, і тих, які для своїх сорокарічних дітей обирають одяг, друзів, дружину чи чоловіка. І ті, й ті батьки переконані, що роблять найкраще для своїх дітей. Ми, батьки, часто забуваємо, що наші діти — це не грудка глини, з якої виліплюємо те, що хочемо. Дитина — це особа, яка хоча й має щось успадковане від нас, але й по-своєму сприймає світ і має власне бачення. Не таке як ми собі уявляємо. Її поведінку часто визначає те, як вона сприймає світ, а не завжди те, що ми в неї закладаємо — свої ініціативи.
Дискусія стосувалася й декількох тверджень, які зазвичай сприймаємо як істину. Зокрема про те, що батьки прагнуть, щоб діти взяли від них усе найкраще. Та насправді, ніхто не може ідеально „укомплектувати“ дитину на все життя. Тож завдання батьків — прищепити базові цінності, які допоможуть дитині приймати правильні рішення.
— Виховуючи дитину, в нас складається враження, що можемо її контролювати. Та насправді, що старшою стає дитина, то менше це вдається. Знаю багатьох батьків, які докладали чимало зусиль, але, на жаль, були змушені миритися з тим, що їхні діти робили проступки, які мали погані наслідки. І вони мусили це приймати, — додав Роман Прокопів. — Тому маємо зрозуміти, що діти — це особистості. Ми контролюємо і повністю відповідаємо за них, доки вони малі.
Будь як я — будь кращим за мене?
Ще одна важлива частина виховання — батьки повинні зрозуміти, як ми сприймаємо свою дитину.
— Зараз часто спостерігаю ситуації, коли батьки дивляться на сусідів, родичів чи знайомих і прагнуть, щоб їхні діти теж цим займалися, тож врешті діти і малюють, і танцюють, і вчать іноземні мови, і грають на різних інструментах. А є ще інший аспект — якомога більше зайняти дитину, щоб вона нам не заважала. А важливо зважати передовсім на те, щоб моя дитина розвивалася. Кому, як не батькам розпізнати таланти своїх чад, — підкреслив Роман.
Наталя Ільчишин наголосила, що батьки передовсім мають зважати на те, чиє життя має прожити дитина — своє чи їхнє. Тому надважливо знайти саме те, чим дитина займатиметься з охотою. Часто діти самі чітко знають, чим хочуть займатися, але батьки переконані, що знають, що для них краще.
Не впадати у відчай радили й через те, що діти наче зацікавлені багатьма заняттями, але в жодне не готові заглиблюватися. Бо сучасний світ якраз і потребує вміння швидко змінюватися, постійно навчатися чогось нового. Люди, які хочуть бути потрібними, мусять стежити і набувати нові навички. Бути професіоналом в одній сфері зараз і небезпечно.
Критика — бути чи не бути?
Критикувати чи ні? І як це робити правильно? Одна з найскладніших дилем люблячих батьків.
Як зазначив Роман Прокопів, від критики зовсім нелегко втриматися, особливо, коли маєш вже досвід і бажаєш дитині якнайкращого. Каже, що дуже успішною є методика наголошувати на досягненнях, а не на помилках.
— Не знаю, чи можна правильно критикувати. Моральний розвиток дитини починається з двох років і вже з того часу для неї важливо, як батьки реагують на її дії. Завжди треба наголошувати на позитивах. І навіть говорячи про якісь невдалі моменти замість „але“, варто казати „і“, бо саме „але“ перекреслює все добре, що було сказане до того, — акцентувала Наталка Ільчишин. — Та дітей треба готувати й до того, що можуть бути невдачі, що є несправедливість, що далеко не завжди все вдається з першого разу.
Здоров’я стосунків
Наталка Ільчишин наголосила ще на кількох важливих аспектах здорових стосунків із дітьми:
— Ми не звикли задавати собі запитання — а чого хочемо ми. Нас привчали завжди думати, чого хочуть інші. Викладаючи в університеті, бачу, що 80% студентів потрапили на навчання не тому, що так хотіли, а через певні життєві обставини. Тому варто бути готовим відповісти на питання — чого хочемо саме ми.
Ще одним важливим обов’язком батьків є дбати про себе. Це теж добра звичка, яку треба виробляти. Часто батьки доводять себе до емоційного нуля і навіть розуміючи, що неадекватно реагують на поведінку дітей, але по-іншому вже не можуть. Тому відпочилі батьки — запорука добрих стосунків із дітьми.
Правила в сім’ї — це те, що мусить бути не лише стосовно дітей, а й щодо подружжя. Правила мають бути чіткі й принципові та стосуватися базових речей, яких мають всі дотримуватися. Дитина мусить чітко усвідомлювати, що буде, якщо порушить домовленості. Та, якщо встановлюєте правила, будьте готові їх дотримуватися.
MUST HAVE!
ОБОВ’ЯЗКОВО мусить бути похвала. Хвалити потрібно при кожній нагоді.
Є кількам простих правил похвали:
— коли хвалимо — говоримо про конкретний вчинок;
— хвалимо зусилля;
— розмір похвали має бути рівноцінний зробленій справі.
І надважливо — говорити дитині, що її любите.
Наталія ПАВЛИШИН
Світлини Мирослава МИКОЛАЙКА
