Наше життя – це не завжди святкові і щасливі події. Щодня у світі хтось втрачає близьких, рідних, потрапляє в надзвичайні ситуації, гине на війні. Людське життя насправді сповнене переживань і терпінь. Чому чи для чого?
Чому я маю страждати?
Хіба християнин не покликаний до радості?
Багато людей не погоджуються з тим, що так часто в житті потрібно страждати.
Їх опір виявляється у тому, що починають заглядати у склянку, приймати наркотики.
Однак це хибний шлях.
Біль може зробити людиною кращою або гіршою – залежно від того, який шлях обереш.
Нема страждання без надії.
Тому важливо, щоб біль виліплював нас, випалював, наче глину, наше бачення майбутнього і наші плани.
В центрі християнського життя має бути смерть і воскресіння!
Є багато людей, яким вдалося зі страждання зробити гімн прослави життю.
Це особи, які втратили когось, і присвячують себе допомозі потребуючим…
Це батьки, які втрачають дитину і, переборюючи себе, все життя працюють з іншими дітьми, застерігаючи їх.
Ми не можемо надіятись без того, щоб не відкритись.
Якщо особа закривається, замикається, тоді вона не має шансів для зцілення.
Депресія – на другому місці у переліку хворіб, що спричиняють смерть.
Тому так важливо відкритись для світу після перенесених втрат чи болю.
І не менш важливо – бути поруч біля іншої людини – це вже зцілення! Бути присутнім! Християнство – це таїнство присутності біля іншої людини.
Тетяна Трачук
За матеріалами лекції о. Арнольдо Панграці
Фото: quoterland
