Християнин може молитися вдома, але є молитовна справа, яку один християнин звершити не може, і яку Господь закликав звершувати всій Церкві в єдності. Ці служби і звались «літургійними» від двох грецьких слів «лейтон» і «ергон» – спільна справа. Це і є Літургія.
На Літургію збирались ще в суботу ввечері. Древні християни розуміли, що неможливо від повсякденного життя відразу перейти до одухотвореного і Божественного. Тому треба інтенсивної молитовної підготовки. Приготуванням був Псалтир і старозавітні пісні. Читали Святе Письмо Старого Завіту. Згодом ввели в Літургію Новозавітнє читання Апостольських послань до громад. Молитовна духовна підготовка до Літургії переросла у церковні богослужіння Вечірні, Утрені, Часів тощо. Сьогодні ними ми часто нехтуємо, не надаємо корисного значення і не стаємо їхніми учасниками, лише приходимо на Літургію. Однак Вечірня і Утреня готують нас до Літургії.
Щоб зрозуміти Літургію, важливо вміти побачити в ній перехід, подорож, мандрівку. Подібно, як у євреїв був перехід від єгипетського полону через пустиню до обіцяної Богом землі – Песах (Пасха). Літургія теж є рухом, піднесенням людських сердець, розуму, почуттів до Бога, до небесного святилища, туди де вознісся Христос.
Починається це піднесення, коли вірні полишають свої домівки щоб «зібратися у Церкву», тобто наочно показати собі і світові нову дійсність, нове утворення, нову божественно-людську спільноту. Ми збираємося до храму не лише, щоб «помолитися разом» чи отримати божественну поміч. Нас збирає сам Христос для участі у Його служінні нам, тобто в Його Літургії. Щоб ввійти в радість Його присутності, треба спершу залишити свою буденність (свої клопоти, немічність і гріховність) і молитовно ступити в іншу реальність, у котрій «Він взяв хліб, благословив і подав їм». Саме у храмі під час Богослужіння ми збираємося, щоб зустріти свого Господа і стати часткою Його Божественного життя через Пресвяту Євхаристію.
Для достойного звершення Євхаристії готуються як її служителі (єпископи, священики, диякони, тощо), так і вірні, що беруть у ній участь.
Священнослужителів устав закликає до сердечного спокою і примирення з усіма, уникання гріхів (навіть лукавих думок) та євхаристійного посту.
Цього ж мають дотримуватись і вірні, які готуються прийняти Причастя. Давніші приписи передбачали також посилену домашню молитву у вигляді Правила до Святого Причастя, тобто особливого молитовного правила про достойне прийняття Євхаристії, яке молились і священнослужителі, і вірні.
Оскільки Літургія є подякую Богові цілої людини, то й приготування передбачає як духовний (молитви, душевний покій, прощення), так і тілесний (чистота, піст) виміри.
Перед початком Літургії священнослужителі моляться т. зв. вхідні молитви перед іконостасом, просячи у Господа прощення гріхів та укріплення
на звершення Божественної Служби:
«Господи, пошли руку твою з висоти святого жилища Твого і укріпи мене на передлежачу службу Твою, щоб я неосудно став перед страшним престолом Твоїм і безкровне священнодійство совершив. Бо Твоя єсть сила на віки віків. Амінь».
Вхідні молитви висловлюють покликання кожного християнина до сопричастя з Богом. Священнослужителі, усвідомлюючи власну гріховність і немочі, моляться перед іконостасом, просячи в Господа скріпити їх на службу, прикликаючи при цьому заступництво Пресвятої Богородиці й усіх святих.
Поцілувавши ікони та увійшовши до вівтаря, служителі цілують святий престол, Євангеліє та хрест і вдягаються у всі священні ризи. Це означає, що попри всі недоліки, якими, безперечно, обтяжена кожна людина, сам Господь перемінює нас тоді, коли ми приступаємо до Нього, покриваючи наші гріхи своєю благодаттю. Після одягання риз слідує вмивання рук, що здійснюється не так задля тілесного бруду, як на знак душевної чистоти.
За матеріалами: poviryty, buchacheparchy
Підготувала Тетяна Трачук
