Що у материнстві найскладніше?

Читай також

  • Отець Роман Демуш: «Форум молодіжного душпастирства — знак надії і можливість почати говорити з молоддю однією мовою»
  • «Про що мовчать діти?» — серія розмов про потреби дітей з погляду психології та духовності
  • Лист св. Івана Павла ІІ до дітей, які чекають Різдва
        • Що у материнстві найскладніше?

          Що у материнстві найскладніше?

          Коли мені поставили це запитання, то я і справді замислилась. Бо труднощів насправді так багато і в кожному віці вони такі різні. Важко відповісти…

          З новонародженим це страх, чи все йде добре. Може недоспані ночі, чи той факт, що не можеш так просто вийти з дому, коли хочеш? Справжнім жахом є передшкільна адаптація, коли дитина плаче і не відходить від твоїх ніг. А може стосунки у групі, коли хтось скривдив, образив? Страх, чи повернеться в безпеці сама додому. Чи не накоїть дорогою дурниць. Напевно могла би продовжувати ще довго. Але що найскладніше?

          Бути

          Найскладніше в материнстві – це бути мамою. Це твердження найбільш правдиве.  Немає різниці якої дитини, спокійнішої чи надто капризної. Найскладніше – це те, що відбувається в нас.

          Як дзеркало

          Діти здатні виявити глибоку, часто приховану правду. І не йдеться про те, що можуть засоромити публічними і голосними висловами на кшталт «а чому ця пані така товста» або «мамо, хочу какати». Діти виявляють правду про нас самих.

          Контакт з ними, їхні емоції, проблеми, поведінка – це те, що виявляє нас самих. Як у дзеркалі показує наші хиби, ігнорування, дурість, непослідовність. Як у денному світлі виявляється, як можемо чи не можемо зарадити собі з емоціями, прагненнями, лінню. І чітко стає видно, що за лаштунками дорослості ми і не зовсім таки зрілі.

          Що в серці, те й на язику

          Ми, дорослі, звикли вдавати. Навіть якщо усі знаємо, що щось трапилось, дорослий скаже: нічого, все добре, хоча насправді ображений.

          Може іноді зрадити холод у голосі, однак компенсує його вимушена усмішка.

          І діти, і дорослі  заздрять, гніваються, оцінюють, але дорослі роблять це «тихо». Не говорять прямо, не виявляють емоцій, назбирують їх всередині.

          Діти не вдають. По їхніх обличчях видно, що мають на серці. Їхні емоції вражають нас з такою силою, що ми, навчені ґречності, не готові до цього. Вибухаємо, гніваємось, забороняємо, наказуємо. І виявляється, що попри нашу позірну лагідність, ми геть зовсім не такі опановані і терпеливі. Зустрічаємось зі своїм іншим образом себе. Часом ми вимагаємо від них ідеальної моделі, кращої навіть від нас самих.

          Як бути дорослим

          Не треба дітей вчити, як бути дітьми. Вони це чудово вміють. Але як навчити їх бути мудрими дорослими? Навчити давати собі в житті ради. Це загадка і для нас. Дискутуємо з чоловіком на тему виховання дітей. Ми хочемо навчити їх наполегливості, відповідальності та незалежності. Де однак межа між наполегливістю і нахабством, між щирістю та неповагою, що є незалежністю, а що сваволею?

          Щоби навчити дитину бути мудрим дорослим, маєш сам знати, що це означає. А потім залишиться лиш таким бути. Для мене це найскладніша частина материнства.

          Переклад Тетяни Трачук

           

          Читай також

        • Отець Роман Демуш: «Форум молодіжного душпастирства — знак надії і можливість почати говорити з молоддю однією мовою»
        • «Про що мовчать діти?» — серія розмов про потреби дітей з погляду психології та духовності
        • Лист св. Івана Павла ІІ до дітей, які чекають Різдва
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.

               

              Про автора

              Учасник команди ДивенСвіт:)