Ми приходимо до церкви в неділю і оглядаємося. Всі інші виглядають так, немов вони на своєму місці. Таке враження, що вони зрозуміли християнське життя (або так ми думаємо). А вам християнство не здається чимось природним. Ви зовсім не відчуваєте його своїм другим „я“.
Святі — ось хто ви такі
Напевно, найбільше це можна застосувати, коли думаємо про святість. Ми чуємо заповідь: „Ви будете святі, бо я святий“ (1 Петра 1:16). Тож можемо бути певні, що призначені для способу життя, гідного Євангелія. Однак здається, що досягнути це — нереально. Усі наші старання чомусь спрямовують нас в інший бік. Це втомлює і розчаровує, тож з’являються думки: „Це якась нісенітниця. Це зовсім не моє. Я просто намагаюся бути кимось, ким не є“.
Але такі думки повністю суперечить істині. Ключ до всього — розуміння нашої єдності з Христом. Бути християнином — це не просто вирішити „голосувати за Ісуса“, або захоплюватися Ним здалеку. Найбільше підходить опис вірних із Нового Завіту: ті, хто „у Христі“, з’єднані з Ним як гілка з деревом: „Я – виноградина правдива, а мій Отець – виноградар“ (Йоана 15: 1).
Отож: ми — ті, ким ми є в Ісусі. Послухайте ці вражаючі слова Павла:
„Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене.“ (Галатів 2:20)
„Тому, коли хтось у Христі, той – нове створіння. Старе минуло, настало нове“ (2 Корінтян 5:17)
Це означає, що наші стосунки з нашим старим „я“, з нашою старою грішною природою змінилися рішуче і кардинально — назавжди. Тому Павло закликає:
„Так само й ви вважайте себе за мертвих для гріха, а за живих для Бога, в Христі Ісусі“ (Римлян 6:11)
Гріх більше не наш господар. Це не означає, що він не має жодного впливу на нас, але це означає, що він більше не має влади над нами. Ми не зобов’язані робити те, що він говорить. Це не означає, що ми більше ніколи не згрішимо. Але це означає: щоразу коли ми це робимо, ми не були змушені робити це.
Гріх — це не те, ким ви є
Розуміння цього принципу змінює життя. У більшості з нас є гріхи, що здаються настільки сильними, що навіть не можемо собі уявити, що вони колись зникнуть із нашого життя. Так що коли приходить спокуса, вона говорить: „Глянь, хто ти насправді. Ось таке твоє життя. Припини прикидатися кимось, ким ти не є“. Це звучить дуже переконливо, і ми легко можемо здатися.
Але послання Євангелія несе чудову свободу. Можливо, той чи інший гріх визначав наше життя. Можливо, це те, ким ми були. Навіть якщо це так, ми більше не такі.
Павло підкреслює це християнам в Коринті:
„Чи ж не знаєте, що неправедні царства Божого не успадкують? Не обманюйте себе! Ані розпусники, ані ідолопоклонники, ані перелюбники, ані розгнуздані, ані мужоложники, ані злодії, ані зажерливі, ані п’яниці, ані злоріки, ані грабіжники – царства Божого не успадкують. І такими з вас деякі були; але ви обмились, але ви освятились, але ви оправдались іменем Господа Ісуса Христа та Духом нашого Бога.“ (1 Коринтян 6: 9-11)
Новий Завіт, закликаючи нас до святості, закликає нас бути тими, ким ми є. Якщо я — той, хто я є в Христі, тоді святість, а не гріховність, є моїм справжнім „я“ в глибині мого єства. Як би не корінилися грішні почуття, нові — любов і життя, які є у мене в Христі, вкореняться ще глибше. Гріх суперечить природі мого справжнього „я“; слідування за Христом є істинним моїм „я“.
Переклад і адаптація Наталії ПАВЛИШИН
