Людина здатна робити вибір на усе життя. Не лише здатна, але й повинна, адже саме такий вибір зробить її щасливою. Ба більше! Людина здатна зробити такий вибір ще замолоду. Так говорить Церква. Проте, інколи ми чуємо, що її вчення застаріло. Чи не час змінити Церкві погляди на людський вибір?
Шлюб? Тоді єдиний та нерозривний. Священство? Тоді: або целібат, або шлюб (звісно, єдиний та нерозривний). А з вибором ти не барись, бо ж краще обрати ще до 30! Ох, яке ж усе чорно-біле у Матінки Церкви. У житті все не так, правда? Нам з дитинства говорили, що «мудрі вчаться на чужих помилках», або що потрібно слухати старших та досвідчених. Проте, який там досвід у наших бабусь і матусь у порівнянні з досвідом Церкви, якій уже понад 2000 років? Та чи сприймаємо ми Церкву, як прабабусю із корисними порадами?
Церква сягає коріннями до Істини. Принаймні, так прийнято вважати. Крізь віки Церква слідкувала за людьми, допомагала їм, вчилась разом із ними та збирала досвід кожної долі немов перлинки у намисто. Що ж вдалось зібрати? Сьогодні Церква може авторитетно заявити – стабільність це те, що зробить людину щасливою. Саме це й стає яблуком розбрату у стосунках Церкви та сучасної людини.
Вибір на усе життя. Звучить, немов вирок на добровільне довічне увязнення. Сучасні погляди на життя прагнуть до знищення усіх рамок та обмежень. Людина ХХІ століття – це вільна людина, яка обирає усе сама й змінює, якщо щось не підходить. Якщо людина з якою ми живемо голосно жує й сварки не допомагають – ми розходимось й шукаємо далі. Ну, ж не терпіти ж нам ці жахливі звуки! Проте чи не стає ця свобода ХХІ століття дикістю? Адже зустрівши вовка в лісі ми боїмось його тому, що він живе у свободі?..
Що саме стоїть за свободою, яку пропагує сучасніть? Поверховність. Стільки усього проходить повз нас, що часу заглиблюватись немає. Життя стало схожим на стрічку у фейсбуці, яку ми гортаємо стоячи у корку. Ми пролистуємо новини, стосунки, родину, ідеї… словом усе. А коли залишаємось наодинці – відчуваємо пустку, тому що нічого не залишає в нас свого коріння. Чи може жити дерево без коріння? Ні. А ось ця підступна сучасність, заманює різноманіттям кольорів, а потім залишає наодинці із депресією.
Церква нам чесно говорить: «Є чорне і біле. Добре й погане. Є правила. Вони необхідні, проте це не означає, що вони обмежують». Доведеться обрати людину з якою буде важко, часом буде нестерпно, але пустки не буде. Лише вибір, зроблений на усе життя означатиме: щоб не трапилось у нас будуть коріння й буде до чого повернутись. Пускати ці коріння важко й Церква це знає, але крізь віки нічого кращого вигадати не вдалось. Бо стабільність це те, що закладено у нас природою, тому ми здатні обирати після школи професію. Це не означає, що ми не помиляємось, адже почути свій внутрішній голос у гамірній сучасності неймовірно важко, проте обирати доводиться. Тож краще обрати чимдуж, чи хочемо ми жити із думкою, що сьогодні на все життя немає нічого.
Автор: Анна Ануфрієнко
Чудовий текст.