Легалізація абортів не виправдовує вбивства.
Ви можете мати позитивне або негативне ставлення до соцмереж. Але ніхто не заперечуватиме того факту, що Фейсбук – це віртуальна спільнота, яка дозволяє комунікувати величезній кількості людей тільки завдяки стільниковому девайсу у власних кишенях.
Тож не дивно, що ми так часто бачимо тут неочікувані знахідки: історії істинної краси, доброти та щирості. Історії щоразу зворушливіші і гостріші: стражденніші, жертовніші; історії втрат та здобутків. Це речі, які торкаються життя кожного з нас. Це історії, що дають нам важливі уроки життя та намагаються пояснити людську природу.
Саме таку історію я прочитала нещодавно. Це було повідомлення від жінки на ім’я Марина. Пост Марини практично був сповіддю – досвідом переживання аборту як жінки – і як матері, тому що те немовля і досі її дитина.
Марина вважала, що вона зможе викинути цю дитину з життя в прямому та переносному сенсі, але і досі страждає від глибокого болю та відчуття втрати; самотності.
І в цьому болі, що тільки Христос може зцілити, жінка вчиться прощати собі – шукає миру у своєму серці. Однак, відшукати миру неможливо, коли знаходишся в омані, яка продовжує псувати життя мільйонам жінок. Зображення абортів як чогось дозволеного, позитивного не додає ані впевненості, ані знімає відповідальності; ані лікує від болю.
Повідомлення Марини:
«Свобода – це серйозна річ. Це відповідальність. Якби ваше дитя випало з балкону, то ви понесли б покарання перед законом, але ще більше – страждали б морально. Це страждання переслідувало б вас щодня протягом усього життя. Якщо ви хочете жити з цим і не вмієте пробачати собі (довга, складна, насичена труднощами подорож), пам’ять про той біль ніколи не покине вас. Якщо ви робите те саме – вбиваєте власне дитя в утробі, то, найімовірніше, вам удасться уникнути відповідальності перед законом. Але моральна біль насичуватиме кожну клітину вашого єства. Легалізація абортів – це не анестезія. Ви селите біль у власній душі, суспільство виправдовує ваш вчинок, тож, здається, наче все нормально. Але це не так. Біль не зник, він причаївся. І щоразу, коли буде привід, виходитиме назовні. Щоразу нагадуватиме про себе. Цей біль може мучити, розчаровувати і навіть руйнувати.
Я – та, яка вбила власну дитину. І хочу сказати: легалізація абортів – це величезний обман. Наша свобода, дарована Господом, має наслідки як для життя, так і для смерті. Людський дозвіл – це не прощення; не заперечення гріха. Вільна воля – це не вседозволеність.
«Твоє життя – твоя справа» – чуємо ми звідусіль. Але це брехня. Коли жінка виношує дитину, її тіло – це не тільки її справа. Вагітність стосується дитини, стосується батька також.
Коли принаймні один із трьох абсолютно невинний – ніяка це не свобода; а фальш.
Мільйони жінок в усьому світі мріють про момент, коли доторкнуться своїми материнськими вустами до немовляти. Можливо, воно буде слабким. А, можливо, здоровим. Але кожна дитина – це щирий вияв істини, яку ніхто не може заперечити. Я безмірно вдячна Папі Франциску, який сказав, що зробити аборт – це те саме, що найняти кілера.
Про це треба говорити більше і голосніше. Мені хочеться закричати: «Жінки, не віддавайте своїх дітей до рук кілера! Вони помруть, і ви помиратимете разом з ними – день за днем. Я помираю і досі. Не робіть цього!»
У кожному місті є центри соціальної допомоги, зверніться туди. Або якщо плід підозрюється на захворювання, знайдіть матерів, що виховують дітей із вадами. Поговоріть з ними; попросіть розказати про їхнє життя і що вони відчувають стосовно власних дітей. Не дозвольте себе обманути тим, хто називає життя суцільним стражданням. Кожна історія, перш за все, то історія любові. Часом жертвенної, але любові. Навколішки молю вас: якщо мої слова врятують життя вашого дитяти, це означатиме, що ви врятували і моє життя також ».
Ніколи не бійтеся звернутися по допомогу! Вас завжди вислухають!
Переклад Ірини Яремчук
