“Не зазіхатимеш на дім ближнього твого; не пожадатимеш жінки ближнього твого, ані раба його, ані рабині його, ані вола його, ані його осла, ані чогонебудь, що належало б ближньому твоєму” (Вихід 20, 17).
Коментуючи ці слова старозавітної книги Виходу, Святіший Отець зазначив, що вони є не тільки завершальними словами тексту, але чимось набагато більшим: вони торкаються серця всіх Божих Заповідей.
«І дійсно, – пояснив Папа, – можна побачити, що вони не додають нового змісту: настанови “не пожадатимеш жінки […], ані чого-небудь, що належало б ближньому твоєму” присутні в Божих заповідях про перелюб і про крадіжку. Отже, яке значення мають ці слова?».
Корінь всіх переступів
Відповідаючи на це питання, Наступник святого Петра наголосив, що завдання всіх заповідей полягає в тому, щоб вказати на грань життя, межу, перейшовши яку людина нищить себе і ближнього, нівечачи свої стосунки з Богом. Остання частина Божих заповідей вказує на те, що всі переступи мають той самий корінь: лихі пожадання.
Він процитував уривок з Євангелії від Марка, в якому про це говорить сам Христос:
«З нутра бо, з серця людини, виходять недобрі намисли, розпуста, злодійство, вбивство, перелюби, загребущість, лукавство, обман, безсоромність, заздрий погляд, наклеп, бундючність, безглуздя. Уся ця погань виходить із нутра й оскверняє людину» (Мк 7, 21-23).
Все починається в серці людини
Отже, за словами Святішого Отця, весь пройдений шлях Декалогу не мав би єдності, якби не досягнув людського серця. «Де зароджується все лихе? Декалог ясно і глибоко вказує на цей аспект: кінцевою метою шляху, на яку вказує остання заповідь, є серце, і якщо воно не звільнене, все інше нічого не варте». Виклик полягає в тому, щоб звільнити серце від усіх поганих і лихих речей, в іншому випадку, Божі приписи можуть стати тільки гарним фасадом життя, що всередині залишається існуванням рабів, а не дітей.
Дар Святого Духа очищає людське серце
Папа Франциск зазначив, що заповіді про пожадання викривають наше справжнє обличчя і нашу вбогість для того, аби привести нас до святого впокорення.
Людина потребує цього блаженного впокорення, – наголосив він. – Воно допомагає усвідомити, що ми самі не можемо звільнитися і спонукає взивати до Бога, просячи спасіння».
За його словами, без дару Святого Духа неможливо очистити своє серце, з чого випливає заклик відкритися на стосунки з Богом у правді й свободі, бо тільки таким чином наші зусилля можуть принести плід.
Стати справжніми перед Отцем
Завдання старозавітного Закону, як зауважив Папа, полягає не в тому, аби ввести людину в оману про те, що буквальне виконання приписів приведе її до спасіння, а в тому, щоб «привести людину до правди про себе, тобто, до власної вбогості, що стає справжньою відкритістю, особистою відкритістю на Боже милосердя, яке нас перетворює і відновляє».
«Останні слова Декалогу вчать всіх визнавати себе жебраками, – наголосив Святіший Отець. – Вони допомагають нам усвідомити безлад нашого серця, аби перестати жити егоїстично і стати вбогими духом, справжніми перед Отцем, дозволяючи, щоб Син нас відкупив, а Святий Дух навчив»
Визнання власної слабкості веде до милосердя
«Блаженні вбогі духом, бо Їхнє Царство Небесне» (Матея 5, 3), – цитуючи на завершення катехизи одне з Блаженств, Папа Франциск додав, що блаженними є ті, хто не обманюють себе, вважаючи, що самі спроможні визволитися від власної слабкості, без Божого милосердя, що єдине може зцілити. Блаженні ті, хто визнає власні лихі пожадання і з розкаяним та упокореним серцем визнає себе грішником перед Богом і людьми. «Це ті, – додав на завершення Святіший Отець, – які вміють співчувати, які здатні проявляти милосердя до інших, бо досвідчують його на собі».
