Звісно, кожен з нас дбає про те, щоби довколо себе розбудувати максимально комфортне середовище. Так ми обираємо друзів, товариства за інтересами тощо.
І, мабуть, кожен погодиться, що є люди, з якими не коштує зусиль зав’язати розмову, а є такі, що з перших слів ну просто виводять нас із себе.
І що робити, якщо саме з такими нам випадає спільно чимось займатися або навіть жити?
Побутує вислів, що всім подобатись неможливо і любити, очевидно, також. Однак чи так вже очевидно для християн?
Якби Ісус проповідував виключно у колах, де Його сприймали, і не спілкувався із законовчителями та фарисеями?
Якби Ісус керувався думкою про комфортне середовище на землі, то навряд чи взагалі прийшов би у світ.
Так і в нас часто трапляються відносини, які вимагають особливого рівня терпеливості. Пригадую, що ще в дитинстві до рук мені потрапила книжечка відомого італійського письменника Джованіно Гуарескі про Дона Камілло – священика, вигаданого, звісно, персонажа. І у ній впродовж усіх розповідей тягнулась гумористична лінія відносин отця зі своїм мирянином, якого той просто не переносив на дух.
Священикам, богопосвяченим особам, нам, простим людям, – усім дуже часто складно налаштувати стосунки з тими, хто нас “нервує”, злить. І немає універсального рецепту, як це можна би було зробити для всіх. Однак є декілька думок, які могли б допомогти у таких ситуаціях.
Уже згаданий Дон Камілло постійно “обговорював” з Богом “причину” своїх страждань. Іншими словами, він постійно запитував, за що йому така “кара”. Випадкових людей немає на нашому шляху. Якщо хтось приходить у наше життя, то це значить, що він має якусь особливу місію. Тобто якщо з’явився колега по роботі, дихання, одяг, манери, поведінка якого змушує ваш артеріальний тиск підніматись – то це означає, що час для якогось нового уроку в житті.
Поговоріть з Богом про цю конкретну людину: чого вона прийшла навчити вас або чого потребує навчитись від вас.
В усіх нас є ангели-охоронці. І хоча ми їх не бачимо, однак всі вони нас чують. Дієвим способом віднайти хоча би натяк на контакт з людиною є помолитися до її ангела-охоронця, просячи у нього допомоги.
І молитися за цю людину. Дев’ятниці, щоденні молитви.
Насправді у Біблії знайдемо дуже багато ситуацій, де хтось отримує негативний досвід стосунків. Насамперед, це життя Ісуса.
Уявімо собі лише з якою терпеливістю Спаситель умиває ноги апостолам – людям близьким здавалось би – знаючи, що один з них вже домовився його зрадити, інший тричі відрічеться, ще інші – розбіжаться. Коли потрапляємо у ситуації лукавства серед свого оточення – пригадуймо собі, як це було з Ісусом.
І лише тому, що Спаситель жив так, як говорив: Люби ближнього свого як себе самого. А це означає – прийми його таким, яким він є – з тисячами колючок. Бо яка користь з того, що любимо тих, котрі люблять нас? Така любов не вимагає особливих зусиль.
Тому, каже Ісус, любіть своїх ворогів. А це стосується не лише тих, яких не терпимо, але й кривдників, тих, які завдали болю і навіть не прагнуть визнавати своїх помилок.
Бо мудрість християнина – це мудрість любові, це підставлена друга щока для побиття.
Значно легше, погодьмось, говорити про свою віру, не випробовуючи її, загородившись відвідуванням церкви і молитвами.
Живий контакт вимагає постійної боротьби і свідчення, праці над своїм егоїзмом. Щоби могти сказати людині, яка образила, : так, мені боляче, але я прощаю і люблю тебе як Божу іконку, бо любов до тебе – це мій життєвий вибір.
Вибір мого Спасителя, який молився за тих, які його розпинали, які з нього глузували. Вибір Бога, який любить безумовно і терпеливо чекає поки ми нарешті будемо готові попросити вибачення і відкрити свої серця.
Єдина порада, як навчитись любити тих, які нам не подобаються, ворогів, кривдників, невдячних – це любити не очікуючи на винагороду. Бо це саме такий випадок. Любити людину заради Бога, який її створив і заради неї помер. Любити, розуміючи, що у всіх нас – насправді немало недоліків, але складні стосунки здатні лікувати і зміцнювати.
Автор: Тетяна Трачук
