Діти розлучених батьків і далі залишаються плодом їхньої любові

Дітям необхідно знати, що вони були народжені в любові.

Ми звикли наполягати на важливості взаємних проявів любові у стосунках, коли йдеться про шлюб. Відданість і турбота – це чесноти, що підтримують родину у злагоді і допомагають у вихованні дітей.

Коли чоловік піклується про дружину і навпаки – діти переконуються, що батьки люблять один одного і будуть разом з ними завжди. Знання того, що тато і мама, які люблять один одного, люблять і своїх дітей, допомагає чадам зростати емоційно стійкими і витривалими.

Тому пріоритети змінюються, коли у шлюбі починаються проблеми або навіть доходить до розлучення. Звісно ж дітям у цій ситуації доводиться найгірше: вони стають беззахисними та абсолютно вразливими. Тому турбота про них повинна стати для батьків першочерговим пріоритетом. Вони, що були покликані на світ виявом батьківської любові, потребують присутності і батька, і матері у своєму житті на щоденній основі.

«…Вони перестануть бути чоловіком та дружиною, але ніколи не перестануть бути батьком і матір’ю для своїх дітей.»

Більше того, батько і матір, які ступили на стежину розлучення, повинні напрацювати модель поведінки для подальшого спілкування. Навіть якщо розійтися мирним шляхом не вдається, обоє повинні докласти максимум зусиль, аби не втратити повагу та визнання в очах дітей. Вони перестануть бути чоловіком та дружиною, але ніколи не перестануть бути батьком і матір’ю для своїх дітей. При цьому діти потребуватимуть уваги та любові кожного з батьків.

Коли батьки пояснюють дітям, що збираються розлучитися, важливо внести ясність: вини дітей у цьому немає жодної. Часто малеча починає думати, що певним чином є причиною батьківського розриву, і почувається винною. Інші намагаються поводитися дуже чемно, аби задовільнити батьків, бо помилково вважають, що це дасть мамі і тату бажане; що вони зможуть знову бути разом. Діти повинні розуміти, що на них не лежить тягар відповідальності, і попри те, що  батьки житимуть окремо, вони назавжди залишаться разом зі своїми малятами.

Крім того, батьки повинні нагадувати дітям, що вони є плодом їхньої любові. Ніхто не вступає до шлюбу з бажанням розійтися. Навіть якщо деякі наречені мають сумніви або обставини складаються не найкращим чином, майбутніх чоловіка і дружину об’єднує спільне бажання – гідно пройти цей шлях; робити все так добре, як це тільки можливо. Це і є любов – більш чи менш досконала, але і досі любов. І ніхто не зможе заперечити цього, навіть якщо батьки більше не здатні утримувати своє кохання у шлюбі.

Чоловік і жінка сказали одне одному «так» із твердим наміром зробити стосунки міцними і довірливими. Однак із певних причин щось пішло шкереберть. Так, насправді небагато людей розлучається, бо «не зійшлися характерами». Більшість шлюбів розпадається, бо один чи одразу двоє у подружжі не виконують у повній мірі обіцянки перед Господом, що давали «під вінцем». Але все це так само не свідчить про відсутність любові між ними.

Найімовірніше, малечі буде складно пояснити, чому двоє найдорожчих людей обрали стежку розлучення. Цей шлях не буде легким. І доведеться докласти чимало зусиль, аби крок за кроком допомогти своїй дитині усвідомити:  розлучення необхідне для батьків, але обоє любитимуть і піклуватимуться про неї так само, як і раніше.

Переклад Ірини Яремчук