Більше року тому під час одного з обстежень лікарі запідозрили в мене рак. І скерували на додаткові аналізи. В той час, коли чекав результати, я думав про те, що зараз часто думаю: а якщо дійсно — це рак, якщо я помру , то про що я шкодуватиму? Що я хотів би встигнути зробити за цей час?
З одного боку, страшно знати, коли ти помреш. Та з іншого — ніхто не знає, коли це станеться. І ми можемо тішити себе ілюзією, що проживемо багато років. Хто знає, можливо, цього дня ти завершиш своє життя.
Про це і я думав. Про що шкодував би, а про що. Я перебрав у своїй голові багато своїх мрій. Колись я мрія в відвідати Париж, скуштувати устриць, проїхатися на ферарі. Та, напевно, в той момент, коли би збігали останні хвилини мого життя, мені було би байдуже, як виглядає Ейфелева вежа, мені було би байдуже, який звук двигуна ферарі, мені було б все одно, наскільки неймовірно споглядати хвилі Атлантичного океану.
У той момент, єдине, про що б шкодував — про те, що занадто мало часу присвятив своїй сім’ї. Що не побачив першого кроку свого сина. Що не почув перших спроб моєї доньки продекламувати вірш. Я би шкодував у той момент, що недостатньо часу був зі своєю дружиною. Замало разів говорив, наскільки сильно її люблю.
У момент, коли перед твоїми очима постає справжня небезпека, розумієш, що багато речей, на які витрачаємо так багато часу, не мають жодного значення. Абсолютно без різниці, в якому будинку живеш, на якому авто їздиш. Скільки титулів маєш… Єдине, що має значення, наскільки часто і щиро сказав: „Я тебе люблю“. І наскільки часто і щиро почув у відповідь: „Я тебе теж люблю“.
Тож не витрачаймо свій час на те, про що не шкодуватимемо в той момент, коли заплющаться наші очі назавжди.
Підготувала Наталія ПАВЛИШИН
