Пропонуємо Вам чудові думки Махатми Ганді – людини глибокодуховної, яка завжди шукала Бога. Його слова можуть допомогти нам у пошуках духовного сенсів.
Я твердо вірю в молитву.
З усіх речей вона найважливіша для мене в житті, найпевніша моя опора. Я раджу її кожному, хто приходить до мене розбитий сумнівами, слабовіллям або проблемою, яка доводить до розпачу. Бо я вірю, що молитва має не тільки духовну, але й конкретну, практичну вартість.
Молитву аж надто часто вважають за побожний ритуал, легку та поважну звичку, або навіть форму безпеки. Та коли брати її в такому розумінні, то вона зовсім не має глузду; тоді сам її акт порожній. Величезна її питома сила залежить цілком від того, що ми вкладаємо в неї, і від сили віри, з якої вона зроджується. Сам нахил починати, саме припадання на коліна та схиляння голови не мають значення, ані вартості.
Мене питали, що зродило в мені таку глибоку віру у вартість та силу молитви. Від природи несміливий та не належачи до відважних, я ніяк не знайшов би в собі сили стати відважним в деяких вирішальних хвилинах мого життя, ані мужньо перенести їхні прикрощі, коли б не молитва. Мабуть, найбільш драматичним прикладом, який пригадую, було те, що трапилося зі мною багато років тому в Південній Африці.
В тому часі існував у тій країні закон, виразно звернений проти індусів, а я приїхав туди підняти протест проти нього. Корабель, на якому я приїхав, зустріла вороже налаштована юрба, і мені радили зостатись на покладі – для власної фізичної безпеки, бо юрба прийшла з явним наміром вчинити самосуд наді мною. Незважаючи на те, я вийшов на берег. І мене зустріли камінням, осудом, й побили; та я молився про відвагу, щоб стати перед юрбою, і вона прийшла й не завела мене.
Цим я не хочу сказати, що вважаю себе за людину, яка має особливу ласку в Божества та що можу завжди отримати те, що прошу, коли б я був настільки нерозумний, то сила, яку я знайшов у молитві, зараз же покинула б мене. Зате я вірю, що молитва приносить мені тільки безмежно малу частину того, що могла б принести, коли б моя віра була більш довершена й моя посвята – повніша. Недомагання – не в молитві, а в людині, яка молиться.
Молитва включає й вимагає віру в Бога; не конче в розумінні певної релігії чи секти її, а віру в існування Божества, щиру і тверду віру без розумових застережень.
Але, скаже скептик, як може освічена людина щиро вірити в існування всемогутнього, мудрого та милосердного Бога, коли у світі діються такі жорстокі та нерозумні речі? Як можемо ми, спитає він, погодити це з питанням Божества? Невже молитва через те не стає виразно безвартісною?
Візьмемо під розвагу цей, такий поширений тепер, аргумент, і постараймося відповісти на нього тим, хто виступає з ним, їхньою власною методою. Як на мене, то виглядає, що – розуміють вони це чи ні – такі люди тим самим твердять, що Божество треба обвинувачувати за всі страхіття, кровопролиття і гніт.
Та чи це не має велике значення, що в нас є здатність вважати ці речі за злочини, якими вони і є, а не приймати їх тільки як факти, не осуджуючи?! Що, при останньому аналізі, робить нас здатними розрізняти між добром і злом? Звідкіля в нас та сила, яка заставляє нас інстинктивно гидувати насиллям і, глибоко в наших серцях, вважати його за лихо, яким воно є, хоч як не намагалися б ми своїм розумом виправдати його?
Я вірю, що без Божества не було б пізнання добра і зла; не було б поняття «правди» і «кривди»; а через те не було б ні любови, ні посвяти, ні благородності духа. І коли б їх не було, тоді, мабуть, ми могли б мати причину заявити, що Бога немає.
Справжня демократія, я вірю, має в собі саму істоту й духа божественного приниципу, дозволяючи людям правити собою й вирішувати за себе; даючи їм свободу думки і свободу виражати свою думку. При цьому люди можуть часто робити помилки, а то й чинити злочини, які спричиняють невимовні терпіння; одначе, маючи свободу, мають вони й можливість пізнати свою помилку та кінець-кінцем цілком її перемогти. Результат може приходити поволі, та зате він буде тривалий, бо люди осягнуть його власною волею і зусиллям. Результат має вартість для нас тільки тоді, коли ми здобули його самі.
Невже ті, хто сумнівається в існуванні Бога, посилаючись на помилки та злочини, що діються сьогодні в світі, воліли б Бога, що карав би смертю кожного лиходія, заводячи таким чином в своїй основі добродійну духовну диктатуру, при якій людина не мала б можливості здобути щось сама?
Саме тоталітарна, недемократична держава звільняє людей від потреби думати за себе та чинно прямувати до поліпшення нашого власного життя і наших ближніх.
Скептики та атеїсти вказують на тих, що поклоняються Богу задля моди, або для обману, і кажуть: – «Якщо це віруючі люди, то ми – невіруючі». Але Ісус теж поклонявся Богу; невже ж повинні ми брати за зразок не Його приклад і віру, а приклад лицемірів?
Існує щось безмежно вище понад розум, що володіє нами, включаючи і скептиків. Їх скептицизм і філософія не помагають їм у вирішальних хвилинах життя; ставши віч-на-віч із нещастям, вони переконуються, що в розумовійвірі мало розради та задоволення. Єдино духовне розуміння дає можливість жити повнотою своїх сил.
Я висловив одного разу це моє переконання своєму приятелеві, широко шанованій людині, вірою якого був буддизм. Він не погодився зі мною.
«Це правда, – сказав він, – що бувають дуже високорозвинені люди, яким віра в Бога подає неймовірну розраду та поміч у будові характеру.
Але бувають теж люди великого духу, що можуть обходитися без неї. Цього якраз навчив мене буддизм. Бо Будда ніколи не молився – він розважав.» Назва не робить різниці, – відповів я, – ані форма. Будда любив духовні розважання; а що ж вони, як не молитва? Ви можете, коли хочете, називати їх розважаннями; та найважливіше в цьому – намагання наблизитися до Вічного.
Через те, що я вірю в Бога, я вірю в молитву. Вона – найпевніший спосіб прийти до свідомості Його присутності; а в цьому – розуміння, сила й нагорода молитви.
Джерело: КІРІОС
