Навіщо ходити до храму?

Навіщо ходити до храму, якщо:

можу помолитися приватно?

Бог є усюди?

це потребує постійних вкладень часу і зусиль?

не розумію, що там відбувається?

Це типовий перелік запитань, які найчастіше можна почути від молодих людей щодо відвідування храму.

Виховані у традиційному середовищі діти, на жаль, дуже часто отримують формальне релігійне виховання, тобто звичку відвідувати богослужіння, яке однак не має під собою глибших основ. Завчені правди віри без їх “пережиття” і сприйняття стають всього лише оболонкою, а не світоглядним ядром.

Саме тому з початком самостійного життя храм стає чимось маргінальним, якщо й зовсім не викреслюється із життєвого графіку.

Але ж навіщо ходити до церкви?

Церква – то не лише будівля, це значно складніша структура: це спільнота людей, священик, традиція.

Це не місце, яке просто з обов’язку маємо відвідувати, побожно кланяючись і складаючи руки.

Чи лише з обов’язку і на мус ми збираємось щонеділі чи щоп’ятниці зустрітись зі своїми друзями, з якими нам весело, з якими є про що поговорити, чим поділитись? Якщо зустріч для нас важлива, то ми готові відкласти усе заплановане, а якщо ні – то знайти всеможливі відмовки.

Так, Бог є усюди, так ми молимося приватно, але лише у храмі ми молимось зі своїми друзями-християнами, людьми, які поділяють наші духовні інтереси і приходять, щоби разом зустрітись із Богом. Щоби разом насолодитсь присутністю люблячого Творця.

Чи вдасться нам поділитись найінтимнішим зі знайомими, з якими бачимось раз-два на півроку чи рік? Навряд. Так із Богом навряд чи вдасться, бо участь у Службі Божій – це зустріч, це налаштування довіри, побудова стосунків. Святі Тайни, особливо Сповідь та Євхаристія – це прийняття живого Бога, яке здатне не лише підтримати, але змінити.

То ж навіщо іти до храму? Для того, щоби бути щасливим! Бо лише тоді, коли взаємини з Богом, який наповнює нас, налагоджені – ми отримуємо і відчуваємо те, чого не отримаєм в жоден інший спосіб. Бог сповнює порожнечу людської душі ту, яку ніяк і нічим не заповниш.

Те, що сьогодні дихаєш, говориш, ходиш – це воля Божа. І храм для того, щоби нагадувати про Божу любов, а разом з тим – зміцнювати, лікувати, бути місцем затишку і прийняття.

Храм не для того, щоби обмежувати наш вільний час, бути нав’язливим обов’язком. Не варто йти туди, щоби просто йти або розглядати одяг інших людей… Храм – це місце зустрічі з друзями із люблячим Богом, місце можливостей для зростання і поновлення сил.

Автор: Тетяна Трачук