Кожен знає про важливість молитви. Кілька простих фраз здатні влаштувати нам розмову з Богом. Однак молитва – це не набір слів. І від механічного промовляння завчених фраз людина ані заспокоїть душі, ані отримає благословення.
Якщо християнин у молитві нещирий, то це не молитва, а пусті слова. Від цього розуміння може здаватися, що покинути молитву – це краще, аніж осквернити її пустослів’ям. Бо ж пустолів’я – акт лицемірства, чи не так?
Однак покинути молитву – це не те саме, що відкласти її. «Потім» – це псевдоввічливе «ніколи».
Молитва потребує наміру. Виваженої, усвідомленої смиренності.
Налаштуйтеся. Якщо ваші думки рояться, нагадайте собі, що тільки Господь може заспокоїти їх. Довіртеся на волю Бога. Нехай молитва відволіче від усього, що гнітить вас та непокоїть.
Не спішіть. Не вигадуйте списку, якого необхідно дотриматися. Головне у молитві – щирість та ваше бажання почути Бога.
Молитва – це розмова. Це зворотній зв’язок. Молитва – це відповідь на ті запитання, що гнітять вас. Ви їх не чуєте? А впевнені, що молитва щира?
Христос застерігає від пустослів’я у молитві:
«А коли молитесь, не говоріть зайвого, як ті погани; гадають бо, що за своєю велемовністю будуть вислухані.» (Матея 6:7)
Чи можна у молитві виявити гордість? У Євангелії від Матея (6:5) є застереження щодо цього:
«А коли молитеся, не будьте як ті лицеміри, що люблять навидноті молитися по синагогах та на перехрестях, щоб показатися людям. Істинно кажу вам: Вони вже мають свою нагороду.»
Вечірня чи ранкова молитва – це не список літератури на літо. Для чого ви молитеся? Бо відчуваєте потребу чи обов’язок? Або провину? Дайте відповідь на це запитання, не звинувачуйте себе і продовжуйте далі шукати шлях до Бога.
Підготувала Ірина Яремчук
