Коли віра боїться психолога

Нещодавно один чоловік сказав мені щиро:
— Отче, я боюся йти до психолога, тай інших застерігаю. Бо чим ці психологи займаються? Часто відвертають людей від Бога, немов би “ перемінюють” у людині віру.
І я його розумію.
Ми, віруючі люди, часто хочемо оберігати свою віру, як ніжне полум’я — щоб не загасив вітер.
Але через це нам іноді здається, що все, що стосується “психології”, може ту віру похитнути.
Та правда глибша.
Ми Бога не сприймаємо безпосередньо.
Ми бачимо Його через себе — через свій біль, досвід, любов, страхи, образи, спогади.
І якщо наше внутрішнє “вікно” запітніле від болю, відчуття провини чи старих ран — то навіть Божа любов може видатись нам суворою.
Бо як прийняти Любов, якщо ми самі не вміємо приймати добро?
Як повірити, що Бог прощає, якщо ми самі собі не пробачили?
Як побачити Отця, якщо досі болить стосунок із власним?..
Вона очищує шлях до неї.
Допомагає нам віднайти себе — справжнього, без страху бути неугодним, без чужих голосів у голові.
Того, кого створив Бог.
Бо лише тоді, коли я стаю собою,
Бог стає для мене справжнім.
Без спотворень, без тіней, без «домішок» минулого.
Тож не бійся психотерапії.
Бійся прожити життя, так і не дозволивши собі бути собою.
Бо саме в тобі, в найглибшому, Бог чекає зустрічі — не з маскою, не з образом,
а з тобою справжнім.
Можливо, саме зараз Господь запрошує тебе не до “нової молитви”, а до чесної зустрічі із собою.
І якщо відчуваєш, що тобі хочеться глибше пізнати, що всередині заважає відчути мир — вітаю, твій час настав
Іноді дорога до Бога починається з розмови.
Просто людської. Просто щирої.
ПІДТРИМАЙТЕ ДИВЕН СВІТ
проєкту
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
