У теперішньому світі шлюб – це нормальний стан. Так це і передбачав Бог, подбавши про першу сім’ю: Бог сам привів Єву до Адама.
Часто пошуки пари не приносять результату. Неодружені нерідко потерпають від відчуття своєї неповноцінності. На жаль, можна почути часті жарти-насмішки, а то й цілі цькування з приводу самотнього стану, і все це лише поглиблює травматичну самооцінку цих людей.
Навіть церковне дозвілля запрограмоване на працю з сім’ями. А якщо сім’ї нема, то ти повинен її створити! Не добре бути самому! І що тоді робити неодруженим з цим масовим нерозумінням?
А що якщо чоловік чи жінка роками молиться і просить про щасливе подружжя і не отримує його? Продовжувати слухати повчання всіх навколо і почуватись неповноцінним?
Насправді якщо заглянемо в Біблію, то побачимо, що неодружений стан – далеко не привід вважати себе кимось гіршим. “Я бажав би, щоб усі люди були, як я, та кожний має свій особливий дар від Бога, один – такий, а другий – інший” (1 Кор. 7,7).
Апостол не говорить про свій стан як обов’язковий, він просто дає поради, це його думка, а не веління Бога. Він говорить про особливий дар від Бога, який у кожного свій: в когось подружжя, у когось стан неодружений. І цей стан – від Бога. Чому ж Павло говорить про практичність самотнього стану? Він бачить багато проблем від шлюбу.
Це був час найбільших переслідувань християн. Одруженого могло чекати більше терпіння, якщо б переслідували його сім’ю.
Одружені думають про те, щоби догодити одне одному насамперед, а не Господеві.
Я ж хочу, щоб ви були без журби. Хто нежонатий, клопочеться про Господні справи, як подобатися Господеві;а хто жонатий, клопочеться про справи цього світу, як догодити жінці, і він поділений. Так само й жінка незаміжня, і дівиця клопочеться про Господні справи, щоб бути святою і тілом, і духом, а заміжня клопочеться про справи цього світу, як догодити чоловікові. 1 Кор. 7, 32-34
У розумінні апостола Павла одружені турбуються про “світське”, про минуще. А це відволікає від служіння.
Сам апостол не був одружений. І він говорить про такий стан як про кращий із власного досвіду.
Важливо також згадати про покликання до самотнього стану. Звідки знати, є воно у мене, чи ні. І тут варто сказати, що це сфера особистих стосунків людини з Богом.
Звісно, що самотність не повинна бути примусовою. Це свідомий і твердий вибір серця, який включає вміння кермувати своїми емоціями на тілесними відчуттями, жити у стриманні від сексуальних зв’зків. Бо людину, покликану до неодруженого життя, Бог не визволяє від бажань її тіла, але через Святого Духа допомагає стримуватись.
Самотній – не хтось, хто знаходиться на маргінесі суспільства. Ні, це люди, які мають своє особливе призначення і християнську місію. Більше того, вони можуть і мають можливість робити більше для церковної спільноти і соціального служіння.
Самотність – це також і не привід вести життя розпусне, вдаватись до неприродніх зв’язків.
Бути у вільному стані – нормально і природньо!
Підготувала Тетяна Трачук
На жаль, в Церкві дійсно мало говорять про самотніх людей. Це розглядається як “ненормальність”, відхилення від норми, “родове прокляття” (пороблення). Існують два крайні погляди (навіть між священиками): або одружуєшся (на будь-кому, бо час біжить; щоб “люди пальцем не показували”) або йдеш до монастиря (навіть всупереч своїй волі, не маючи поклику). Третього альтернативного варіанту не розглядають.
Або ще бути вільного стану нормально тоді, коли маємо свою гідність- якщо хлопець чи дівчина не цінує внутрішньої краси людини, а звертає увагу на ріст, вагу, вік- проблема на селі)))- не хочуть стосунків з особою, бо зовнішність не та.
Бути вільного стану- це нормально, коли: 1. Колектив осіб вашої статі (знайомства в Інтернеті- не панацея). 2. Фізичні дефекти- важче знайти пару. 3. Смерть близької людини- стрес може бути. 4. Війна З самотнім станом потрібно вважати- щоб це не було плодом “чайлд фрі”, надмірної вибагливості щодо осіб протилежної статі.