Наш світ наповнений гріхом і стражданнями, болем і темрявою, які проникають в серце і життя кожної людини. Нікуди від цього не дітися. Слідування за Христом врятує нас від зла, але не від страждань.
Якщо ми знаємо Його, то в глибині розуміємо, що ці страждання підкреслюють нашу приналежність до Нього „Ми бо не хочемо, брати, щоб ви не знали про нашу скорботу, яку ми пережили в Азії: ми були над міру й над силу так пригнічені, що не мали вже надії і жити. Ми, дійсно, мали самі в собі присуд смерти, щоб надіялися не на самих себе, а на Бога, який воскрешає мертвих“ (2 Корінтян 1: 8-9) і допомагають втішати інших тією потіхою, якою Бог втішає нас самих: „Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець усякого милосердя і Бог усякої втіхи, що втішає нас у всім нашім горі, щоб ми могли втішити тих, які у всяких скорботах, тією втіхою, якою Бог самих нас утішає. Бо як маємо в нас надмір Христових страждань, так є в нас через Христа й надмір утішення. Отже, чи то ми терпимо скорботи, то на вашу втіху та спасіння; чи втішаємось, то теж на вашу втіху, що дає вам силу переносити терпеливо ті самі страждання, які й ми терпимо. Наша на вас надія тверда, бо знаємо, що так само, як ви берете участь у стражданнях, так візьмете й у радощах.“ (2 Корінтян 1: 3-7) . Ми знаємо, що сила Божа здійснюється в немочі і навіть знаємо, що означає знаходити смирення у своїх немочах: „Тому я милуюся в немочах, у погорді, у нестатках, переслідуваннях та скорботах Христа ради; бо коли я немічний, тоді я міцний“ (2 Корінтян 12:10). Знаємо, що випробування утверджують віру, очищену вогнем, і наповнену радістю: „Ви тим радійте, навіть якщо тепер треба трохи посумувати в різних досвідах, щоб ваша випробувана віра, куди цінніша від тлінного золота, яке вогнем очищають, була на похвалу, на славу й на честь – під час об’явлення Ісуса Христа“ (1 Петра 1: 6-7). Знаємо істину, яка відроджує глибоку надію навіть посеред найсильнішої скорботи.
Тільки ось деколи не знаємо
Іноді ми говоримо собі ці істини, але наші серця не відгукуються. Ми нарікаємо і бажаємо, щоб життя було іншим: „Не тільки вони, а й ми самі, що маємо зачаток Духа, ми самі в собі стогнемо, очікуючи усиновлення, визволення нашого тіла“ (Римлян 8:23). Ми молимося, молимося і молимося, а стає тільки важче. Інколи наші серця просто болять від нездійснених мрій, зруйнованих відносин, втраченого здоров’я і гріховності.
Чи знайоме вам це? Надії немає. Щастя не наповнює ваше серце. Темні хмари депресії не проходять. Гнітючі страждання лише збільшуються. Стосунки не відновлюються. Що робити тоді?
Взяти себе в руки?
Іноді ми звалюємо один на одного хворобливі надії до і без того болючих обставин. Мало що може бути ціннішим, ніж „проходження через терни разом“. Серед християн існує прихована тенденція до того, що завжди потрібно мати проблиск надії у безвиході.
88 (87)-й псалом починається зі слів: „Господи, Боже спасіння мого“, але цей вірш — перший і останній, в якому звучить надія. Після нього — лише лемент та плач. В 11-му вірші звучить питання, відповівши правильно на яке, наші серця наповнила б надія. Але псалмоспівец до цього ще не готовий. Він лише задає важкі питання.
Продовжуйте розмовляти
Як ми сумуємо, як автор 88-го псалма — не зменшуючи свій біль і не втрачаючи надію?
По-перше, життя у Христі буде проходити в смутку і радості: „Як сумні, та завжди веселі; як бідні, а багатьох збагачуємо; як ті, що нічого не мають, а все посідаємо“ (2 Корінтян 6:10) — наповнене євангельською надією і в той же час відчаєм, що йдуть пліч-о-пліч доти, поки не повернеться Ісус. Ми повинні бути готовими до страждань, але пам’ятати, що глибока істина Євангелія сяятиме через них і навіть посеред них.
По-друге, часом ми проходимо періоди, більше наповнені боротьбою, ніж надією. Життя — непросте. Часом здається, що аж надто непросте. Здається, що Бог ускладнює ситуацію (Іова 3). У такому випадку раджу взяти приклад, описаний у 88-му псалмі, і продовжувати розмовляти зі Спасителем, навіть якщо ви не готові цитувати всі правильні відповіді зараз.
Скажіть, що вірите Йому, але попросіть, щоб Він допоміг вашому невірству: „Вірю, поможи моєму невірству!“ (Марка 9:24). Часом прорив у близькості з Богом і допомога, якої так відчайдушно потребуємо, приносять саме такі важкі і чесні розмови з Ним. Не звалюйте на себе ще один вантаж під назвою „у мене все добре“. Відкладіть цей тягар і подивіться на Ісуса: „Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам, вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радости, що перед ним була, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і який возсів праворуч Божого престолу. Тож думайте про того, хто витерпів від грішників таке велике проти себе противенство, щоб ви, ізнемігшись, не впали духом“ (Євреїв 12: 1-3), віддавши Йому всі ваші турботи. Будьте чесні з Богом. Він з усім впорається. Він дбає про вас: „Усяку журбу вашу покладіть на нього, бо він піклується про вас“ (1 Петра 5: 7)!
І по-третє, будьмо чесними і жалісливими один до одного. Будьмо готові плакати з тими, хто плаче: „Радуйтеся з тими, що радуються; плачте з тими, що плачуть“ (Римлян 12:15) і носімо тягарі один одного: „Носіте тягарі один одного й тим робом виконаєте закон Христа“ (Галатів 6: 2). Одним з дивних способів, яким Бог втішає Своїх дітей, є розрада через тих, хто проходив подібні скорботи і може зрозуміти іншого: „Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець усякого милосердя і Бог усякої втіхи, що втішає нас у всім нашім горі, щоб ми могли втішити тих, які у всяких скорботах, тією втіхою, якою Бог самих нас утішає. Бо як маємо в нас надмір Христових страждань, так є в нас через Христа й надмір утішення. Отже, чи то ми терпимо скорботи, то на вашу втіху та спасіння; чи втішаємось, то теж на вашу втіху, що дає вам силу переносити терпеливо ті самі страждання, які й ми терпимо. Наша на вас надія тверда, бо знаємо, що так само, як ви берете участь у стражданнях, так візьмете й у радощах. Ми бо не хочемо, брати, щоб ви не знали про нашу скорботу, яку ми пережили в Азії: ми були над міру й над силу так пригнічені, що не мали вже надії і жити. Ми, дійсно, мали самі в собі присуд смерти, щоб надіялися не на самих себе, а на Бога, який воскрешає мертвих. Він визволив нас від такої смерти, і визволяє далі. Маємо надію, що він ще визволить нас, якщо й ви допоможете вашою молитвою за нас; щоб за той дар, який нам дається заради великого числа осіб, також багато хто склав подяку за нас. “ (2 Корінтян 1: 3-11).
Розкажіть Господу про ваші проблеми
Коли немає сил терпіти, скажіть про це Богу. Коли здається, що Він далеко, скажіть про це Богу. Коли не можете рухатися далі, скажіть про це Богу. Коли здається, ніби біль ніколи не вщухне, скажіть про це Богу. Коли відчуваєте, що хочете здатися, скажіть про це Богу. Коли все похмуро і темно, і не видно проблиску надії, скажіть про це Богу.
Він — ваш Спаситель. Це незмінно. І навіть коли ви не відчуваєте цього, Він слухає вас.
А потім розкажіть іншим про це. Ми повинні носити тягарі один одного. Зніміть маску. Впустіть у своє життя людей, які можуть принести вам Божу розраду і допомогти нести тягар —фізичний, духовний, тягар відносин або будь-який інший.
Господь допоможе вам — через молитву, коли ви будете шукати Його обличчя, через Свої обітниці, коли будете читати Його Слово, коли впустите це все у своє життя.
