На днях у Гарнізонному храмі св. апостолів Петра і Павла відбулася презентація нової книги правлячого Архиєрея єпархії Святого Миколая з осідком у Чикаго Владики Венедикта (Алексійчука) — «Таїнство зустрічі».
Молитва – це зустріч із Богом. І щоразу вона має бути унікальна. Наш досвід Бога, пережитий вчора —інший досвід. І такі зустрічі має кожна людина.
Як я розпізнав покликання до монастиря? Як кажуть американці, «крок за кроком». Завжди був ідеалістом, шукав ідеалів. Спочатку шукав ідеалів у політиці, в досить радикальних молодіжних організаціях, та переконався, що там далеко не все — ідеальне.
Боже провидіння мене привело до семінарії. І навіть після її завершення, шукав ідеали. Тоді обрав шлях в монастир. Називаю це поступове розпізнання Божої волі. Та на цьому мій пошук не завершився, як і розпізнання того, що від мене хоче Бог, куди Він мене кличе. Переконаний, що кожен із нас має бути відкритим на Господа, вслухатися у Нього й у те, що Він хотів би від мене
Апостол Павло казав: «Все можу в укріпляючому Христі». Коли кажемо про покликання до монашого, священичого стану — це правда. Та є також покликання до подружнього життя, чи бути президентом. І це треба розпізнавати.
Ця книга, присвячена темі зустрічі.Я впевнений, що найважливіша людина у твоєму житті — та, яка сидить тепер перед тобою. І тому коли я спілкуюся з людьми, беру до рук телефон лише в крайніх випадках.
Коли людина помирає, пригадував як я з ними зустрічався востаннє — в той момент я не знав, що ми більше не побачимося. Мене це вразило: бачиш людей, то не знаєш, чи ще буде зустріч, чи ця — остання. Це усвідомлення змусило мене цінувати момент. Я поглянув на своє життя з перспективи часу і зрозумів, що кожна людина відіграла якусь роль у моєму житті. Кожного Господь послав у моє життя з певною місією.
Ми сприймаємо себе крізь призму різних уявлень, залежно від обставин і ситуацій. Зрештою, усі життєві труднощі є для того, щоб я побачив себе, а це — непросто. Роблячи іспит сумління, маємо не лише констатувати і визнавати свої гріхи, а намагатися усвідомлювати — чому я так повівся. Важливо розуміти, що цю ситуацію дав мені Бог і Він хотів чогось мене навчити, бо любить мене. Тож якою є ситуація — легка, чи складна ситуація залежить лише від нашого ставлення.
Проблема в тому що суспільство намагається обрати не Президента, а Месію. Але Спасителем є лише Ісус Христос. Тож, якщо ми поставимо Бога на перше місце, то все інше стане на свої місця. Коли ми будемо жити з Богом, то політика не буде чимось злим чи добрим.
Зрештою, що більше людина має влади, то більше може послужити іншим людям. Візьмімо до прикладу святого Миколая. Він був заможним чоловіком. Та цими грошима вмів послужити людям. Тож неправда, що гроші, чи влада псує людину. Ні! Питання лише в тому, ким ти є — святий Миколай, який служить, Митрополит Андрей, який служить, чи хтось інший. Християнам не треба боятися йти у політику. Та головний сенс у тому, що мусиш бути з Богом, щоб зарадити в такій ситуації. І це справді можливо — на будь-якому місці, за будь-яких обставин.
Важливо також, щоб кожен займався своєю справою. Якщо ти вчитель, то можливо саме ти виховуєш майбутнього Президента. Тому надважливо зростати. Може хтось буде міністром, чи мером. Але мусиш мати хребет і християнські цінності. Тому повинні ставати зрілими християнами і коли Бог поставить нас на якесь місце, то можемо зробити дуже багато.
Я вважаю, що Україна змінюється. Вона вже не така, як була 20-30 років тому. Та ми ще потребуємо часу. Я не вірю в революції, хоча брав у них участь. Бо в таких суспільних збуреннях змінюємо когось, чи щось, а змінити можеш лише себе.
Коли працюєш над собою, то Бог дасть можливість і обставини. За часів Митрополита Андрея все змінювалося: політика, кордони, держави. А Митрополит залишався собою зі своєю позицією і цінностями. У християнстві важливо бути особистістю. Зважте, через зустрічі з Митрополитом Андреєм люди радикально змінювалися.
Бог від нас не хоче багато, чи мало. Бог хоче те, що ми можемо зробити. Те, що ми зробимо не зникне. Важливо у цьому житті робити добро заради добра, заради Господа, і не очікувати чогось взамін.
Християнство вимагає втілення, а не лише декларування. «Змінися сам і довкола тебе зміняться тисячі». А ми хочемо змінювати когось іншого, державу, уряд. Та Бог дав мені свободу. Ми можемо змінити лише себе. І це ілюзія, що маємо вплив на когось. Бог потребує від нас, щоб ми жили християнством.
Вбачаю кризу сучасного християнства в тому, що ми пишемо багато книжок, проводимо чудові реколекції, але як християни цим не живемо. Якби християнське життя стало для нас на першому місці, то ми би виконували те, що говорить державний закон.
Бути християнином і перемінювати суспільство — це тоді, коли ми даємо добрий приклад. А нам постійно все не так. Подивімося, як живемо. Змінися сам і довкола тебе зміниться суспільство. І коли ми змінимо себе, то будемо здатні змінювати інших.
Підготувала Наталія ПАВЛИШИН
