На таке питання можна одразу відповісти – і так, і ні. Бо це не є якийсь врегульований елемент сповіді.
Все залежить від сповідника і того, хто сповідається.
Є люди, для яких сповідь передбачає виключно визнання гріхів без ніяких інших розмов чи запитань. І є сповідники, які хочуть такої сповіді: якщо починаєш говорити про проблеми, то повертають до гріхів.
Якщо є бажання поговорити про свої проблеми і сповідник не проти – тоді можна.
Як на мене, то людина, якщо хоче чимсь поділитись, то часто просто не знає, з чого має сповідатись, не бачить свого гріха.
Треба розуміти, що сповідь – це насамперед ліки від наших конкрентих гріхів, а не можливість розповісти, як злить чоловік або родичі.
Сповідатись маємо з жалем за гріхи, зі щирим бажанням перепросити навіть за найдрібніші прогрішення.
Коли приходимо до сповіді – говорімо про гріхи, а вже потім – про інше з дозволу священика, бо іноді через великі черги він не має ані часу, ані сил нас вислухати.
ВІДПОВІДАЄ О.Remi Recław SJ
Адаптація Тетяни Трачук
Якщо якась проблема є причиною гріха, то про неї треба говорити- сповідник може дати науку як вийти з гріха. Добрий священик має бути готовим вислухати людину. У храмі Петра і Павла (Новояворівськ), Йосафата (Львів) у сповідальницях замикаються двері, у каплиці Луїджі Оріоне (Львів) є сповідальниця-кімната- каянник, сповідник і Бог- черги не видно)))
Але можливо важкість гріха можна визначити, розповівши про ту чи іншу проблему?
І взнати суть гріха…