Наше духовне життя – це рух по колу: покаяння-віра. Кожна щира сповідь – це ще один крок до досконалості.
Багато хто вважає, що треба каятись тоді, коли трапилось щось і справді суттєве. Але чи так це?
Згадаймо собі євангельску історію. Лк. 7: Ісус вдома у Симона, приходить жінка, “грішниця” і стає вмивати Ісусові ноги. Симон, бачачи це, думає, якби Ісус знав, хто вона, то не дозволив їй торкатись себе.
Ісус же бачить серце Симона і починає розповідь, як завжди це робив у таких ситуаціях.
“Два довжники були в одного позикодавця; один був винен п’ятсот динаріїв, а другий п’ятдесят.
А що вони не мали звідки віддати, обидвом він простив. Котрий, отже, з них більше буде його любити?”
Озвався Симон і каже: “Гадаю, той, якому подарував більше.” Ісус сказав до нього: “Ти судив добре.” Лк. 7, 41-43.
Іншими словами, Ісус сказав, що кому більше прощено – той і більше любить. Їй багато прощено і вона багато любить, а ти, Симоне?
Різниця між нею і тобою не в тому, що ти моральний, а вона аморальна, не в тому, що вона щира у своїх почуттях, а ти лицеміриш. Різниця в тому, що вона відчуває більше радості від спілкування зі мною, бо її покання глибше. Ця жінка знає обшири свого гріха, а отже розуміє, як багато їй подаровано.
Покаяння – це процес усунення ідолів серця, це дещо більше, ніж спроба виправити гріховну поведінку. Гордість, блуд, зажерливість – все це наші ідоли! Ідоли додають нам сил, впевненості, ми ототожнюємо себе з ними. У кожного з нас є ті блага чи речі, за які ми себе поважаємо – гроші, статус, стосунки. Коли дивимось на це і думаємо: варто жити заради!
Ідол – це будь-що важливіше за Бога. І Бог дає нам можливість побачити, що це. Коли чогось прагнемо і не отримуємо або ж втрачаємо, стає зрозуміло, наскільки сильно ми прив’язані до своїх ідолів, як вони контролюють наше життя.
В біблійному значенні ідол – це самоправедність. Апостол Павло говорить про це:
хоч я міг би покладатись і на тіло. Коли хтось інший думає покладатися на тіло, то я ще більше:
обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з коліна Веніямина, єврей з євреїв, фарисей за законом;
щодо горливости – гонитель Церкви, щодо справедливости в законі – бездоганний.
А те, що було мені зиском, з-за Христа я вважав за втрату.
Ба, більше: я вважаю за втрату все задля найвищого спізнання Христа Ісуса, Господа мого, заради якого я все втратив і вважаю все за сміття, аби Христа придбати;
Павло перелічує те, що колись було його праведністю, і що втратило сенс після зустрічі з Христом. Все це – статус, сім’я були без пізнання справжнього Бога лише ідолами.
Завдання християнина – виявити ідоли, які є у його житті і знищити їх. Як? Запитуючи себе, а чого я так злюсь, в чому причина мого відчаю? Чи є щось або хтось, кому я довіряю і на що я опираюсь більше ніж на Христа? Що є джерелом нашої радості, що займає наші думки, чому ми віддані насамперед?
Якщо ви по-справжньому сердитесь або переживаєте – запитайте себе, через що? Що керує вами у цю мить? У всіх нас є свої амбіції, бажання, потреби. Але наш духовний розвиток триває тоді, коли ми розуміємо, де коріння нашого гріху. Коли ми нарешті побачимо в собі гордість, егоїзм, плітки, бажання завжди бути правим і почнемо позбавлятись всього цього.
Автор: Тетяна Трачук
