Кажуть, любов живе три роки. Батько десятьох дітей Сергій Мотуз не погоджується із цим.
Сергій Мотуз, 44 роки, генеральний директор компанії DUSО, батько 10 дітей:
За 20 років спільного життя у нас з Діаною народилося десятеро дітей: Марічка, Толик, Володя, Оля, Саша, Іванко, Михайлик, Христина, Ганна та Антон. Ці роки були схожими на зебру — зі світлими і чорними смугами. Світлі смуги – це радісні моменти з дітьми і сім’єю. А чорні траплялися після пологів – у нас із дружиною резус-конфлікт групи крові, і, починаючи від Сашка, шестеро дітей після народження лежали в реанімації. Тоді я всі обов’язки дружини брав на себе. Робив те, що потрібно: піклувався про дітей, які залишилися вдома, вирішував побутові питання, купував ліки, їздив у лікарню до дружини, підтримував Діану і молився, щоб все було добре.
Також виникали супутні проблеми. Перед народженням Сашка, я як раз залишився без роботи. Будинок був ще недобудований, дружина — в лікарні, грошей особливо не було, як і впевненості в завтрашньому дні…
Після народження Михайла у Діани були ускладнення після пологів, і вона теж потрапила в лікарню із тромбом у нозі. Коли дружина лежала в реанімації з Антоном, Аня, якій не було ще й року, захворіла ротавірусом. Інколи здавалося, що сходжу з розуму і просто немає сил терпіти. Та минало два-три місяці і все налагоджувалося.
Незважаючи ні на що, я завжди був радий, що у нас з’явився ще один малюк. Зараз навіть важко уявити, щоб когось із них не було.
Діти допомогли нам з дружиною пережити складний період у наших стосунках. Після народження Толика знову нас поглинула рутина — недосипання, втома, одноманітність побуту, дефіцит спілкування. І мені, і дружині було дуже важко. Ми віддалялися один від одного. Саме тоді вирішили, що вона займатиметься будинком і дітьми, а я – зароблятиму на життя.
Мабуть, Господь недаремно так влаштував, що діти можуть народжуватися щодва роки, щоб любов не встигала загасати, а продовжувалася. Із кожною дитиною поліпшувалися і зміцнювалися наші з Діаною стосунки.
Часто можна чути, що любов, та з роками згасає, перетворилася на рутину. У мене ж — навпаки: мої почуття до дружини міцніші, ніж 20 років тому. І багато в чому це завдяки дітям.
Коли я повертаюся з роботи додому, всі діти зустрічають мене, обіймають, цілують, розповідають про те, що у них трапилося за день, показують свої малюнки і хваляться добрими оцінками. Ми обговорюємо, хто що зробив, а чого не зробив. Цей щоденний ритуал дуже дорогий мені. Ми з дружиною виховуємо їх своїм прикладом. Просто живемо, а діти дивляться на нас, на наші стосунки. Сказати, що я добрий вихователь – не можу. Буває, що і сварю дітей, і караю, коли хтось не виконує своїх обов’язків: прибрати іграшки, свій одяг, підмести, помити посуд. Я – за дотримання порядку, інакше із такою кількістю дітей у будинку швидко настане хаос.
Старші – Марічка і Толик – вже навчаються в університетах і приїжджають додому на вихідних. Мені подобається, коли вся родина збирається за одним столом. Час мине, і будуть приїжджати з онуками… Дай Бог дожити до цього моменту. Діти – це сенс жити».
