Звичайно ж, наші молитви не є магічними заклинаннями. Справа не в тому, щоб говорити правильні речі в результаті чого наші діти стануть благословенними й успішними.
Деякі батьки щиро моляться, і їх діти стають талановитими лідерами, вченими, музикантами або спортсменами. Інші ж теж щиро моляться, але у їхніх дітей — серйозна інвалідність або хвороба, або вони стають блудними синами, або ж вони просто страждають більше, ніж інші в соціальному, інтелектуальному або фізичному відношенні. Істина полягає в тому, що Бог відповідає на всі молитви батьків, але з абсолютно різними цілями.
Що більше часу проходить, то важливішим для мене стає це твердження. Що більше часу я проводжу, досліджуючи Святе Письмо, то більше я вивчаю історію, і що більше я спостерігаю за всім в міру плину життя, то менше впевненості я відчуваю в своєму поданні того, як все може обернутися в будь-який момент.
Довіряючи Богові, а не своїм сприйняттям
Я досить прожив, щоб побачити безліч сплесків і спадів в євангельському русі. Я бачив, як падали і піднімалися численні лідери. Я бачив духовно ревних двадцятирічних людей, що починали твердо і рішуче, але до тридцяти-сорока років перетворилися на розчарованих або ж в зовсім втратили віру. І я також бачив духовно незацікавлених, а в деяких випадках розпущених молодих людей, які стали духовно енергійними і зрілими.
Я перебував у близькому спілкуванні з людьми, які виховували своїх дітей до повноліття. Я бачив, як діти вірних, які моляться батьків відкидали їх віру, і я також бачив дітей невірних батьків, які брали Христа і йшли за Ним, незважаючи на глибокий біль, що їм довелося пережити. Це не змусило мене скептично ставитися до батьківської вірності, скоріше це спонукало мене бути менш схильним до формул.
І, мабуть, найбільше я спостерігав за собою під час різних періодів мого життя. Бували періоди, коли я був сповнений віри та ентузіазму, а також періоди зневіри, коли мене можна було назвати “маловіром”: «І коли зілля польове, яке сьогодні є, а завтра вкидають його до печі, Бог так одягає, то чи не багато більше вас, маловірні?» (Матея 6:30). Я пережив часи глибокої депресії і навіть кризи віри. Будучи вже в зрілому віці, я знаю про себе тільки одне — я «що може співчувати нетямущим та введеним в оману, бо й сам він неміччю охоплений» (Євреїв 5: 2). Я можу свідчити про те, що Бог незмінно був вірний мені відносно Його Слова, хоча я часто був непостійний у своїй довірі Йому.
Так, я переконався, що Бог заслуговує довіри, але мої відчуття — часто ні. Я навчився, — а точніше, я вчуся — не брати на себе занадто багато, коли мова заходить про людей, включаючи і себе самого. Ісус показав приклад: ” Але не звірявсь їм Ісус, бо знав усіх їх, а й потреби не мав, щоб хтось йому свідчив про людину, відав бо сам, що міститься в людині. ” (Йоана 2: 24-25).
Це безцінний урок щодо молитви за моїх дітей.
Виховання дітей спонукало мене до молитви
Я батько п’ятьох прекрасних дітей. Вони прекрасні для мене не тому, що вони обдаровані діти і я можу пишатися ними, але тому що вони — люди, які “дивно влаштовані” самим Богом. Іноді я просто роблю паузу і спостерігаю за ними, тремтячи від того, ким вони є, а не від того, що вони роблять.
Вони є окремими особистостями, які не схожі на своїх батьків або один на одного. У них унікальні характери, унікальні сильні сторони, унікальні слабкості, унікальні інтереси і схильності.
Як і більшість молодих батьків, ми починали свій шлях з мимовільного допущення того, що, якщо ми відмінно впораємося з нашими батьківськими обов’язками, наші діти будуть переймати наш світогляд без будь-яких труднощів, болю і питань. Хоча, якби ви запитали мене конкретно про це в той час, я б все заперечував. Просто складно уникнути цього раннього оптимізму.
Виховання дітей зробило мене смиренним. Мої слабкі сторони і недоліки стали більш очевидними з тих пір, як я став батьком. Але кінцевий результат всього цього — зробити мене менш впевненим у власних здібностях і зусиллях, і в більшій мірі бути залежним і потребувати Божої сили, здатної створити для моїх дітей все те, що Бог зробив для мене — роботу благодаті, яка також мала місце в житті моїх батьків, витісняючи їх слабкості і недоліки.
Двоє моїх дітей вступили в самостійне доросле життя, і ще троє — підлітки. За багато років я побачив різні види духовних злетів і падінь. Мої діти прожили в тому ж будинку з тими ж батьками, які так само являли перед ними свою віру. Вони відвідували одну і ту ж церква. Проте, кожен із них рухається своїм винятковим духовним шляхом на своїй духовній швидкості.
Просіть, шукайте, стукайте
Ось тут і випробовується батьківська віра. Ми звичайно ж хочемо, щоб наші діти щиро любили Господа Ісуса Христа всім своїм серцем, душею, силою і розумом, і ближніх своїх, як самих себе (Матея 13: 45-46; Луки 10:27). Ми дуже хочемо, щоб вони відчули це якомога раніше.
Але ми не знаємо, як їм краще навчитися цьому. Ми не знаємо Божих цілей і коли Він явиться нашим дітям. «Бо яких він передбачив, тих наперед призначив, щоб були подібні до образу Сина його, щоб він був первородний між багатьма братами; яких же наперед призначив, тих і покликав; а яких покликав, тих оправдав; яких же оправдав, тих і прославив.» (Римлян 8: 29-30).
Весь досвід і спостереження, які я виніс із життя і Святого Письма, навчили мене двом речам: Бог заслуговує довіри, а всі мої уявлення і відчуття — ні. Це означає, якщо щось здається мені обнадійливим зараз — воно може цілком змінитися в майбутньому, і все, що розчаровує мене зараз, може також значно в майбутньому змінитися.
Тому, я як ніколи раніше дотримуюся всього думки:
Моліться за своїх дітей. Ісус обіцяв нам, що якщо ми просимо, шукаємо і стукаємо, Батько віддасть нам благом (Луки 11: 9-13), навіть якщо блага не буде видно протягом сорока років.
Ця обіцянка нагадує мені історію навернення Пітера Хітченса (молодшого брата Крістофера Хітченса). Він розповів, як в п’ятнадцятирічному віці відкинув все те, що вважав узами релігійної віри і завзято прийняв атеїзм, публічно спаливши свою Біблію як акт звільнення. Потім у зрілому віці до нього прийшло поступове, несподіване усвідомлення: все, що він колись називав рабством було справжньою свободою, а те, що раніше здавалося звільненням було, по суті, рабством, і навіть колишня для нього неосвічена тьма перетворилася на світло. Я сумніваюся, якщо хтось, знаючи підлітка Пітера міг припустити його перевтілення.
Не сумуйте
Не переставайте молитися за своїх дітей. Це служіння опіки триває все життя. Нам не варто бути самовпевненими, коли справа стосується людей. Навіть якщо наші діти духовно процвітають, це не означає, що в майбутньому у них не буде проблем. Якщо ж вони знаходяться в неналежному духовному стані— їх історія ще не закінчена. Отже, нам “треба молитися завжди і не занепадати духом” (Луки 18: 1).
Бог — вірний. Він ніколи не порушить Своє слово. Давайте залишатися вірними Його заклику до нас і вірними нашим дітям, невпинно благаючи Бога за них. Він не допустить, щоб наша праця, була марною: «Отож, мої любі брати, будьте тверді, непохитні, визначайтесь у ділі Господнім повсякчасно та знайте, що труд ваш у Господі не марний» (1 Корінтян 15:58).
