Гріх, що підводить до прірви

Цей гріх дуже небезпечний, але про нього говорять мало, він не зрівняється з усіма “звичними” гріхами, такими як перелюб, гординя, заздрість…

Однак саме цей гріх штовхає багатьох людей ближче і ближче до краю над прірвою, до втрати стосунків із Богом, вбиваючи віру і довіру, як буревій.

Якщо його не помічати і впустити у свою душу, то вона стане відкритою до всіх інших гріхів.

Наведу за приклад історію дівчини з Нігерії, яка активно служила, була віруючою і походила з християнської сім’ї. Одного дня я почув її плач. Ридаючи, дівчина розповіла, що її батьки загинули в автокатастрофі, а вдома на батьківщині у неї ще шестеро братів і сестер. Зі свого невеликого заробітку вона надсилала їм допомогу ще до нещасного випадку, а зараз навіть не має коштів на літак.

З її уст лунало: Я просто не розумію! Стільки років я вірно служила Господу. Я постійно давала десятину. Я намагалася жити праведно перед Богом. А тепер ось спіткало таке горе! Чому Бог допустив цю трагедію? У мене навіть немає грошей, щоб купити квиток на літак до Нігерії і поховати моїх батьків, не кажучи вже про те, щоб чимось допомогти моїм бідним братам і сестрам. Безглузда смерть! Навіщо? Я не розумію! Чому у праведних таке важке життя? Що більше я наближаюся до Ісуса, то більше страждань. У мене таке важке життя, і я зазнала стільки болю! Мені вже більше не під силу. Але мої труднощі тільки збільшуються. Чому Бог допустив, щоб мене спіткало таке?

Серце цієї дівчини було зранене і я не знав, як можна їй допомогти, якщо усе здавалось просто безпомічним.

Під час молитви мене раптом осінило: Господи, адже усім нам теж незрозуміло, чому Ти допускаєш страждання вірних сердець. Нам незрозумілі злидні, бідність, труднощі. Це як руйнівне завдання. Ми життям своєї бажаємо догодити Тобі – але попри все нас осягають скорботи за скорботами, покарання за покараннями, нещастя за нещастями і раптові біди.

Отче, як мені простягнути руку допомоги всім зраненим серцем, скорботним і страждаючим ? Ми всі ставимо одне і те ж питання: «Чому, коли я живу і чиню по правді, в моєму житті стільки болю і мук?»

Я був вражений і здивований тою відповіддю, яку дав мені Господь!

Я почав розуміти, як легко для християн, яких спіткало гірке випробування, впасти в гріх надмірного жалю. Річ у тім, що якщо ми не дивимося на наші випробування очима Бога – якщо ми не бачимо прихованої за сумом і горем небезпеки – ми можемо посковзнутися і впасти в темну безодню!

Але ж ми повинні плакати з тими, хто плаче. Як лікарняна нянька доглядає за хворими, так і я повинен бути поруч зі скорботними – повинен бути їхньою підтримкою, коли вони виливають свій жаль.

Це, без сумніву, так. Однак Дух Святий показав мені, що посеред нашої життєвої кризи настає час, коли важливо не допустити, щоб в нашому серці проріс гіркий корінь сумніву!

Я вірю, що Бог розуміє наші мимовільні спалахи тривоги щоразу, коли трапляється біда. Зі страху перед смертю, лихом або іншою трагедією, багато хто з нас каже: «Господи, для чого Ти допустив це?» Навіть Христос на Голгофі кликав: «Боже Мій, Боже Мій! Чому Ти покинув Мене? » (Мат.27: 46).

Але Ісус не дозволив скорботі вкоренитися і зійти сумнівом в ґрунті Його серця. Він дозволив Святому Духу втішити Його. І в найтяжчу хвилину агонії і мук доручив Своє життя і майбутнє в руки Небесного Отця: «… Отче! В руки Твої віддаю Свого духа! ». (Луки 23:46).

Я усвідомлюю тепер, що інакше ніяк не позбутися від жалю, скорбот чи інших проблем, що нам не знайти жодного іншого виходу, – якщо ми не зупинимося і не скажемо: «Я не буду більше ні запитувати, ні ставити під сумнів все, що спіткало мене . Так, я сумую і мені боляче – але я знаю, Бог всемогутній! Досить сумніватися!»

На нашу людську думку, життя повинне складатися таким чином: якщо ми все доручили і віддали в руки Божі, то для нас відкривається пряма дорога до слави; на нашому шляху не повинно бути ніяких перешкод – ні страждань, ні випробувань.

Однак вся істина полягає в тому, що нам наших страждань не зрозуміти. Як би ми не намагалися розібратися в життєвій ситуації, всі наші спроби залишаться невдалими!

Наш погляд має бути зверненим до Бога, який знає більше, ніж ми, бо у Нього – найбільша мудрість і просити про силу довіряти Йому.

Адаптація Тетяни Трачук