Був нічим не примітний ранок у звичайнісінькій поліклініці.
Літній чоловік прийшов до лікаря зняти шви з пальця руки.
Було помітно, що він дуже хвилюється і кудись поспішає.
Запитавши, коли буде лікар, чоловік тремтячим голосом повідомив, що о 9 годині на нього чекає дуже важлива справа. А вже 8-30.
Я, розуміючи, відповів, що всі лікарі зайняті, і зможуть приділити йому увагу не раніше, ніш через годину. Проте, помітивши неймовірний смуток у його очах і якусь розгубленість, коли він раз у раз поглядав на годинник, у мене щось защемило в серці. Пацієнтів до мене на прийом не було, і я вирішив сам зайнятися раною цього чоловіка.
Мене порадувало, що рана добре затягнута, і, означає, не виникне жодних проблем, якщо шви зняти зараз. Порадившись з колегою, я зайнявся пацієнтом.
Мені чомусь хотілося з ним поговорити і я першим почав розмову:
– Ви так поспішаєте. Мабуть, у вас призначений прийом ще до одного фахівця?
– Ні. О 9 годині мені треба погодувати хвору дружину. Вона зараз у лікарні.
З лікарської цікавості, я запитав, що з його дружиною. Чоловік відповів, що в неї, на превеликий жаль, виявлена хвороба Альцгеймера. Я встиг зробити необхідні процедури, поки ми розмовляли, на що, природно, був потрібен час. Мені здалося, що до 9 години мій пацієнт може не встигнути в лікарню до дружини. Я поцікавився, чи вона хвилюватиметься, якщо він спізниться. Чоловік сумно похитав головою:
– Ні, вона не буде хвилюватися. Моя дружина не впізнає мене останні п’ять років. І навіть не пам’ятає, ким я їй доводжуся.
Я здивовано вигукнув:
– І, незважаючи на це, ви все одно кожен ранок поспішаєте в лікарню до людини, яка вже не впізнає вас?
Тоді він ласкаво поплескав мене по плечу і, посміхнувшись, по-батьківськи відповів:
– Так, на жаль, вона не знає хто я. Зате я пам’ятаю, хто вона.
З нею я був щасливий усе своє життя.
Я підійшов до вікна і довго дивився услід літньому пацієнтові. І тільки коли постукали в двері, зрозумів, що плачу. Мурашки пробігли по моєму тілу, і я сказав сам собі:
– Це та любов, про яку мрію і я.
Мій ранковий пацієнт сказав, що був щасливим. Та і вона, та жінка, теж щаслива, маючи такого чоловіка.
Не пристрасть або романтика, а істинна любов, здатна зрозуміти, простити і прийняти, – ось те, що довговічне. Ми підемо, а любов залишиться, оселившись у чиємусь серці…
