Бог великий, але коли людина входить в діалог з Ним, то Його велич не поглинає людину. Ми не деперсоніфікуємося, а навпаки відчуваємо свою велич. Чуємось гідними і любленими.
Стаємо природніми. Простими, натуральними. Мало хвилюємося. Бо розуміємо, що все в руках Божих. У Нього все міцно спаєне. Він сам турбується про нас. І якщо Він це робить, то я не мушу побиватися понад міру.
Ми великі не тоді, коли думаємо про себе, що особливі, а коли Бог розкриває нам крила своєї свободи. Спілкування з Ним має провадити до стосунку. Стосунки роблять нас людьми. Реальними особами.
Стати трагічним генієм людина може самостійно, всі зусилля поклавши у собі, але героєм віри може стати тільки, коли ведена Богом.
У Ньому ми відчуваємо своє місце. Маленьке, але зігріте і головне, що наше. Чуємося так, як у взутті власного розміру. Десь там є може щось краще, але нам до цього немає справи, бо ми чуємо, що те, що Бог дає нам – найкраще. Все інше не так важливе.
Пошук себе може бути непростим, але якщо він є, то ми зростаємо. Якщо шукаємо тільки себе і свого, то ми можемо так і не знайти себе. Якщо шукаємо Бога, то обов’язково знайдемо Його і не втратимо себе.
Не можливо зростати персонально, якщо не ставити важливих питань. Екзестенційних. Бо якщо цікавитися тільки тим, що їсти і пити, то ми рівно це і отримаємо. І увійшовши у зону життєвого комфорту, залишимо територію росту.
Якщо немає персонального росту, значить у житті домінують невірні цілепокладання.
Ми можемо не бути великими з позиції багатьох критеріїв, якими характеризуються, але зате стаємо величними у внутрішній свободі.
