Якось одного разу ангел став навколішки перед Богом і заговорив до Нього:
– Господи, я оглянув усе Твоє творіння. Я був усюди. Побачив, що Ти є частиною усіх речей. І тому, Господи, я прийшов до Тебе, щоб Ти допоміг мені зрозуміти одну річ. Чому кожна людина, яка живе на землі, має тільки одне крило? У нас, ангелів, їх два. Ми можемо летіти до Любови, якою є Бог, завжди, як тільки цього забажаємо. Ми можемо летіти до свободи завжди, коли захочемо. Але в людей – тільки одне крило, яким вони не можуть літати. Вони не зможуть літати, маючи тільки одне крило…
Бог відповів:
– Справді, так і є. Я знаю, що створив людей тільки з одним крилом…
Заінтригований, ангел хотів зрозуміти:
– Але чому Ти, Господи, дав людям тільки одне крило, якщо для того, аби вони могли літати, потрібно два?
Бог неквапливо відповів:
– Вони можуть літати, ангеле мій. Я дав людям одне крило, щоб вони могли літати більше і краще, ніж наші архангели… Для того, щоб літати, мій маленький друже, тобі потрібно два крила… І хоча ти вільний, однак залишаєшся самотнім… а от люди…
Людям, що мають тільки одне крило, завжди буде потрібно простягнути комусь руку, щоб отримати друге. Кожен повинен мати пару крил… Кожен повинен знайти своє друге крило в комусь, «десь у світі»,.. щоб інша людина додала своє до пари.
Таким чином усі навчаться поважати одне одного і не ламати єдине крило іншої людини, бо ризикують позбавити самого себе можливости літати.
Так, Мій ангеле, вони навчаться по-справжньому любити іншу людину…
Вони навчаться, що тільки тоді, коли дозволять собі любити, зможуть літати.
Торкнувшись серця іншої людини, вони отримають крило, якого їм бракує, і нарешті полетять.
Люди зможуть дістатись туди, де Я є, тільки завдяки любові… Так, як це робиш ти, мій ангеле.
Вони ніколи, ніколи не літатимуть самі.