“Обніми своїх дітей. Не працюй до пізньої ночі. Бо пошкодуєш, коли буде пізно”
В суспільстві, яким керують гасла типу “поспіх”, “нагальна справа” та “дедлайн”, здається нормальним жити під тиском тут і зараз з вірою, що відданість роботі буде винагороджена і що одного дня стане більше часу, щоб провести його разом з чоловіком, дружиною чи дітьми.
Таке життя вів американець Дж. Стормен і його свідчення сколихнуло соцмережі.
Щоденний графік із десятками зустрічей та тисячами справ – таким було життя директора технологічної компанії. Він ніколи не дозволяв собі відпочити з сім’єю більше ніж тиждень. Одного дня чоловік отримав телефонний дзвінок, який змінив все його життя – його восьмирічний син-близнюк Віллі помер у сні.
У хлопчика раніше діагностували легку форму епілепсії, яка виникає у дітей віком 8–13 років і зазвичай зникає у підлітків. Хоча всі лікарі, які обстежили Віллі, стверджували, що причин для занепокоєння немає, існували “незрозумілі причини раптової смерті від епілепсії” – щось надзвичайно рідкісне, від чого страждала одна із 4500 дітей.
Переживаючи втрату свого сина, батько помістив своє свідчення у соцмережі, закликаючи батьків більше часу проводити зі своєю сім’єю.
Багато хто питає, як можуть мені допомогти. Обніми своїх дітей. Не працюй до пізньої ночі. Бо пошкодуєш про багато речей, яким присвячував себе, але буде вже пізно. У тебе є час для своїх дітей? Те, чого можна навчитись з цієї історії – це не втрачати того, що насправді важливе.
Стормент описує, як після продажу своєї компанії став ще більш зайнятим, а потім розповідає про те, як складно йому вдається переживати втрату сина і що усі дотеперішні заняття просто втратили сенс для нього.
Важливим питанням є те, як повернутися до роботи, щоби більше не відчувати жалю. Якщо чесно, я думав про те, щоб не повертатися. Однак я вірю словам Кахліла Гібрана: “Робота – це видима форма любові”. Для мене вони є доказом того, що, виконуючи свою роботу, ми багато здобуваємо, зростаємо та жертвуємо. Однак ця робота повинна бути врівноваженою, чого я не розумів. Цей баланс дозволяє нам дарувати свої подарунки світу, але не ціною стосунків з нашою сім’єю.
Чоловік також описує, як зараз намагається бути ближчим до свого другого сина, який також страждає від втрати Віллі:
“Поки я писав цей пост, мій син Олівер попросив мене поділитися з ним його комп’ютером. Замість того, щоб сказати звичне “ні”, я запитав, чи можу я пограти з ним. Олівер був дуже здивований. Ми налагодили контакт, який я десь раніше втратив. Маленькі речі важливі. Важливим аспектом цієї трагедії є кращі стосунки, які я маю зараз із сином. Наша сім’я вже не поділена на дві подвійні частини (батьки та близнюки), а стала трикутником із трьох одиниць. Це велика зміна для сім’ї, яка до цього часу мала чотири кути».
Чоловік закінчує свого довгого листа щирим проханням, особливо до інших трудоголіків, розібратися з найважливішими справами в житті: “Я сподіваюся, що ти задумаєшся над тим, що є найважливішим у твоєму житті і чому ти повинен присвятити свій час”.
Адаптація Тетяни Трачук
