Жив-був юнак з поганим характером.
Батько дав йому повний мішок цвяхів і сказав забивати один цвях у ворота саду кожен раз, коли той втратить терпіння або посвариться з кимось.
Першого дня він забив тридцять сім цвяхів у ворота саду.
Наступного дня навчився контролювати кількість забитих цвяхів, зменшуючи її з дня в день.
Зрозумівши, що простіше контролювати себе, ніж забивати цвяхи.
Нарешті, наступив день, коли юнак не забив жодного цвяха у ворота саду.
Прийшов він до батька і сказав йому цю новину.
Тоді батько наказав юнаку виймати один цвях з воріт кожен раз, коли той не втратить терпіння.
Настав той день, коли юнак зміг сказати батькові, що витягнув всі цвяхи. Батько підвів сина до садових воріт і промовив:
«Сину, ти чудово себе вів, але подивись, скільки дірок залишилось у воротах. Ніколи вони вже не будуть такими, як раніше».
Коли ти з кимось сваришся і говориш йому неприємні речі, то залишаєш йому рани, як у тих воротах.
Можеш встромити в людину ніж, і потім витягнути його, але завжди залишається рана.
І буде неважливо, скільки разів ти попросиш пробачення.
Рана залишається.
Рана, нанесена словами, спричиняє таку ж біль, як і фізична.
