Йосиф із Ариматеї ― той, хто пішов до Пилата просити тіло розіп’ятого Ісуса

Читай також

  • Отець Лука Михайлович: «Підтримка — це витончене мистецтво бути поруч»
  • Чому символом св. Луки є віл або теля?
  • «У страшних умовах ми зберігаємо людяність і саме капелан у цьому допомагає» – начальник Служби військового капеланства ЗСУ
        • Йосиф із Ариматеї ― той, хто пішов до Пилата просити тіло розіп’ятого Ісуса

          У мене з Великою Суботою, мабуть, уже років із 15-ть є дуже особливий стосунок і стійка асоціація. Це ― Йосиф із Ариматеї. Tой, хто пішов до Пилата просити тіло розіп’ятої, зганьбленої і приниженої людини. І зробив він це публічно, уже не сумніваючись. Я часто люблю проповідувати про нього у цей день. Ця тема мене якось по-особливому торкає.

          То була остання данина шани Учителю. Зняти тіло з хреста і покласти у власній гробниці. Доля розіп’ятих була незавидною. Часто їх просто з’їдали птахи і розтягували собаки. Пам’ять після смерті це те, про що люди нерідко піклуються більше ніж про саме життя. Якраз у тому і полягав вирок. Розіп’ясти було не досить. Треба було ганебно принизити і витерти пам’ять про людину.

          Що я прочитую у цьому жесті? Йосиф мав що втрачати ― репутацію, кар’єру, суспільний статус, зрештою, просто звичайне прийняття і повагу оточення. І це тільки заради одного ― людини, якої більше немає посеред живих. яка вже нічим тобі не зможе подякувати і віддячитися.

          У Йосифа могло бути чимало відмовок: мовляв, «чому це маю робити я», «у нього є родина», «а де є його учні, які були з ним». Цей список спокійно можна продовжити. І найчастіше ми це робимо у власних життєвих виборах без жодних докорів сумління. На жаль…

          Одне з найважлих внутрішніх випробувань -― залишитися у меншості. Підставити себе заради іншого. Випасти з тренду. Марґіналізуючи людину, часто можна її просто знищити. Якщо дуже просто ― Йосиф не бувлюдиною з підігнутим хвостом. Він просто залишився собою. Одинаковим, рівним, переконливим.

          Ариматеєць у моїй свідомості назавжди буде особою, яка вірна своїм принципам. Яка не змінює риторики, коли їй це не вигідно, не «стукає» на інших, не займається підлабузництвом, не шукає власної користі і не надто прораховує власні репутаційні ризики. А якщо простіше: веде себе гідно.

          Смерть Учителя стала для Йосифа моментом істини. Внутрішнього вибору. Євангелії замовчують про його відкрите визнання Христа до його смерті. Можливо, не відважувався, може. сумнівався. Ми не знаємо. Найпринциповіше інше ― він свій зробив вибір тоді, коли це було найважливіше.

          Він не став творцем див, його мощі не виточують миро і його ікони не «лікують» від раку. Він просто залишився собою. Здається. це і все.

          Що було потім, ми добре знаємо: потім був світанок третього дня, коли дарунок Йосифа, гріб, який став місцем упокоєння Христа, було виявленого порожнім…

          Отець Лука МИХАЙЛОВИЧ

          Читай також

        • Отець Лука Михайлович: «Підтримка — це витончене мистецтво бути поруч»
        • Чому символом св. Луки є віл або теля?
        • «У страшних умовах ми зберігаємо людяність і саме капелан у цьому допомагає» – начальник Служби військового капеланства ЗСУ
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 5 / 5. Vote count: 1

            No votes so far! Be the first to rate this post.