Франческо Арменті “Пишу тобі… Відкриті листи до постатей Святого Письма”. Сторінки цієї книжки наповнюють біблійні постаті: Єлисавета, Іван Хреститель, Марія, Йосиф, апостол Петро…, але також і Понтій Пилат, Ірод, добрий розбійник…
Листи до цих біблійних персонажів, що супроводжували Ісуса Христа в Його земному житті – від народження у Вифлеємському вертепі до Його смерти на Голгофі й Воскресіння – допоможуть читачеві наново пережити найбільш значущі події Євангелія і зазирнути всередину себе, щоби ще більше відкрити серце на прийняття Доброї Новини.
Дорогий Ісусе,
цього разу хочу написати Тобі напряму. Насамперед тому, що коли люди розмовляють із Тобою, то їм простіше говорити про Тебе. Потім тому, що «листи до Дитятка Ісуса» пишуть лише діти. І мені подобається почуватися час від часу дитиною. Чи Ти не сказав одного разу, що ми не ввійдемо в Царство Небесне, коли спершу не станемо як діти?
І нарешті, мені здається правильним, що час до часу ми повинні відповідати на численні «листи», які Ти нам написав, які Ти і дотепер пишеш і які ми регулярно не читаємо.
Чи Ти знаєш про відмінність між листом, адресованим Тобі, і листом, адресованим людям, таким, як я? Звичайно, Ти це знаєш! На відміну від нас, Ти читаєш між рядків і досліджуєш наші серця. Ти вмієш докопатися до кореня проблеми, вмієш вловити автентичний і глибокий сенс наших слів.
Дорогий Ісусе, наша історія, та ж історія, в яку Ти забажав втілитися, коливається між недовірою, двозначністю, неточністю, упередженнями. І, повір мені, не завжди в ці наші дні жити легко.
Той же образ Різдвяного вертепу, яким Ти надихнув святого Франциска Ассизького в Ґречіо, незважаючи на його очевидну вічну дієвість, я просто не можу вписати в контекст історії наших днів. Він ризикує стати, якщо вже не став, безплідною та академічною традицією. Все одно багато хто з нас надають замість нього перевагу Різдвяній ялинці.
В одному «листі», який Ти нам написав через апостола і лікаря Луку – щоби дати нам знати про деталі Твого народження – я прочитав: «Бо нині у місті Давидовому народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь… На землі мир, в людях благовоління!» (Лк. 2:11,14). Дивлячись навколо, я не знаходжу того миру, який Ти прийшов нам подарувати: численні війни нищать цілі нації і народи землі (тієї самої землі, яку Ти створив); а також аборти, мафія, насильство над дітьми, покинуті люди похилого віку, наркомани, хворі на СНІД, безпритульні… Чи все це Тобі нічого не говорить? Може, Ти нас більше не любиш? Але ж як Ти можеш більше нас не любити, якщо саме для нас Ти народився, ставшись людиною, якщо Ти був розіп’ятий, немов якийсь злочинець? Отож, скажи мені, чому все є саме так? Чи ми повинні шукати причину в собі?
Коли Ти народився, Твої ангели співали: «Слава у вишніх Богу і на землі ми». Отже, виявляється, що миром є Ти сам, присутній серед людей? Якщо це так, то це все пояснює: якщо миром, правдивим миром є Ти, це означає, що ми ще не наповнилися Тобою. Не всі Тебе прийняли. Даруй, отже, нам Твій мир, наповни нас тим Духом, що змусить нас бажати миру, як олень пристрасно бажає знайти джерело.
Та й знаєш, зрештою, виглядає дуже дивним той факт, що Ти захотів народитися в хліві і за будь-яку ціну хотів мати за колиску ясла. Дуже гарно! Спершу Тебе ангели проголошують як Христа Господа, як Царя всесвіту, як Царя Царів настільки, що пробудили гнів і страх царя Ірода, а потім народжуєшся у хліві…
А що довелося пережити Твоїм земним батькам, Йосифу і Марії, щоб знайти цей хлів! Для чого вся ця бідність? Відповідь я знайшов у красивому вірші Ламберта Нобені під назвою “Для чого я народився”: «Я народився нагим, каже Бог, щоби ти вмів роздягнутися з себе самого. Я народився бідним, щоби ти міг вважати Мене єдиним багатством. Я народився в хліві, щоби вмів освячувати кожне місце…».
Можливо, Ти хотів поєднати в чудесний спосіб убогий вертеп у Вифлеємі з Твоїм хрестом? Зі слів юдея із Тарсу, Павла, якого Ти навернув по дорозі в Дамаск, мені здається, що це саме так: «Він (це стосується Тебе, дорогий Іcycе), є мир наш, Який створив з обох одне і зруйнував перепону, яка стояла посередині, скасувавши ворожнечу плоттю Своєю, а закон заповідей вченням, щоб з двох створити в Собі Самому одну нову людину, вчинивши мир, і в єдиному тілі примирити обох із Богом хрестом, убивши ворожнечу на ньому» (Еф. 2:14-16).
Це справді так, Ісусе! Кожного року під час Різдва ми неодмінно говоримо про Твоїх бідних, але лише цим і обмежуємося, щоби бідні такими залишалися і надалі. Більше того, щоби вони ставали все біднішими, на користь тих кількох, що багатіють. Ти, без сумніву, мав рацію, коли попереджав нас, кажучи: «Вбогих завжди маєте з собою» (Ін. 12:8).
Ти хочеш, щоб ми впізнавали і приймали Тебе в людській нужді, у темних закутках наркотиків, у страху хворих на СНІД, у безнадії безпритульних, безробітних, голодних, у нестабільності заробітчан, у самотності людей похилого віку, у сумних очах дітей, що зазнали насильства, у розірваній плоті абортованих дітей, у маргіналізації тих, хто є іншими. У той час ми продовжуємо говорити про бідних тільки тому, що це зручно. Тому що це модно.
Кілька років тому один Твій священик, якого не дуже розуміє навіть Твоя Церква, дон Лоренцо Мілані сказав нам: потрібно «допомагати бідним прокласти собі дорогу, але не прокладати собі дорогу за рахунок бідних». Чи ця фраза означатиме що-небудь для наших політиків, урядовців, економістів, адміністраторів?
Перед лицем Твоєї бідности як нам приймати людську бідність? Як нам гідно святкувати Різдво Твоєї бідности? «Добре є давати, якщо нас про це просять; але краще є зрозуміти, коли нас ні про що не просять. І для того, хто щедрий, шукати бідного є більшою радістю, ніж давати», – написав Халіль Жибран.
Дорогий Ісусе, на завершення хочу попросити Тебе про одну послугу: чи не міг би Ти в прийнятний спосіб донести до всіх бідних, плачучих і стражденних послання, котре Ти доніс до того невідомого бразильця?
«Цієї ночі мені приснився сон. Мені снилося, що я йшов піском разом із Господом… і на екрані ночі змінювалися кадри всіх днів мого життя.
Особливо я помічав, що в кожному, відображеному мов у фільмі, дні мого життя з’являлися дві пари слідів на піску: мої і Господа.
Так тривало доти, доки переді мною не пробігли всі дні мого життя.
Повертаючись поглядом назад і краще роздивляючись цей фільм, я помічав, що в деякі моменти на піску була лише одна пара слідів… Це власне були найважчі дні мого життя, дні найбільшої нужди, найбільшого страху, страждання, горя і болю…
Отож, я звернувся до Господа і спитав Його: «Ти пообіцяв повсякчасну присутність в усі дні мого життя, і я прийняв це запрошення жити з Тобою. Але чому ж Ти залишав мене власне в найгірші дні»?
І Господь відповів: «Сину Мій, Я люблю тебе безкінечною любов’ю, і Я справді пообіцяв завжди бути поряд і не залишити тебе навіть на мить. І Я ніколи тебе не залишав самого… справді.
У дні, коли ти бачив лише одну пару слідів на піску, це були Мої сліди, і це ставалося тоді, коли Я ніс тебе на Своїх руках» (невідомий бразилець).
Дорогий Ісусе, це стається власне тому, що я не можу зрозуміти своєї любови до Тебе.
