Франческо Арменті “Пишу тобі… Відкриті листи до постатей Святого Письма”. Сторінки цієї книжки наповнюють біблійні постаті: Єлисавета, Іван Хреститель, Марія, Йосиф, апостол Петро…, але також і Понтій Пилат, Ірод, добрий розбійник…
Листи до цих біблійних персонажів, що супроводжували Ісуса Христа в Його земному житті – від народження у Вифлеємському вертепі до Його смерти на Голгофі й Воскресіння – допоможуть читачеві наново пережити найбільш значущі події Євангелія і зазирнути всередину себе, щоби ще більше відкрити серце на прийняття Доброї Новини.
Дорогі пастухи,
чи вас не огорнув шалений страх, коли в цю холодну ніч, у час сну у своєму таборі, вас несподівано розбудило «численне воїнство небесне», що прославляло Бога: «Слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!»?
Ви, без сумніву, відчули страх, збентеження, розгубленість, а потім зачудування, задивування, невір’я. Але всі ці відчуття не завадили вам вирушити без затримки, аби провістити почуте і побачене Марії і Йосифу, які перебували у Вифлеємі.
Дорогі пастухи, Бог звістив про тайну воплочення найперше саме вам, бо ви були простими людьми, все ще здатними відчувати здивування і зачудовання. Бог любить і обирає прості речі, щоденність, буденність, щоби прийти у світ. Ви є свідками цього великого дива: Божа Любов сталася тілом, людськістю, гріхом.
Ми втратили здатність радіти, відкрити рота перед простими речами. Ми більше любимо все спотворювати та ускладнювати, не здаючи собі справи з того, що життя без новизни очікування, чуда, тимчасовости було би справжнісінькою нестерпною нудьгою, правдивим розумовим і духовним склерозом.
Дорогі пастухи, такі рідкісні в наш час і водночас такі жадані в нашу еру мульти-медій, вас євангелизували ангели, роблячи, у свою чергу, паломниками Доброї Новини. З полів, де розташовувався табір, ви пішли до Вифлеєму, з наметів – у людські помешкання: це власне той шлях, який повинен пройти той, хто хоче стати проповідником Євангелії, провісником спасення між людьми.
Ми зустрічаємо Бога в перебігу всіх днів, у звичних жестах, у моменти страждання і радости, самопожертви і важкої праці, у роботі і безробітті, у силі і завзятті, але також і в занепаді духу.
«Кожен день є Божим «сьогодні» для нас… цінуй «сьогодні», яке маєш, а не час, якого більше не маєш, або ще не маєш і не знаєш, чи матимеш», – написав біблеїст Оскар Батлья, коментуючи отриману вами звістку. Бог продовжує промовляти до кожного в нашій особистій історії, у мінливості нашого життя. «Боже сьогодні» ніколи не повторюється, але завжди сповнене новизною. Горе тому, хто намагається уникнути цієї нагоди!
Дорогі пастухи, ще одна особливість вражає мене у вашій історії: вирушаючи до Вифлеєму, ви не пішли кожен окремо, але всі разом. Ви разом піднялися, покинули ваші намети і пустилися в дорогу, аби побачити щойно народженого Спасителя: Христа потрібно відкривати разом.
Всі ми потребуємо всіх. Навіть Йосиф і Марія потребували вас, неосвічених людей, що перебувають на маргінесі благопристойного суспільства. Ми не живемо на самотньому і безлюдному острові, але ми, натомість, повинні проголошувати Христа одні одним, бо всі ми Його потребуємо. Всі потребуємо, як надзвичайно влучно пише Джованні Папіні у своїх роздумах, єдиної речі: бути спасенними.
«Прийшов час, коли Ти повинен знову явитися всім нам і дати беззаперечний знак цьому поколінню. Ти бачиш, Ісусе, нашу потребу; Ти бачиш, наскільки великою є ця потреба: Ти не можеш не знати, наскільки невідкладною є наша потреба, наскільки важкою і справжньою є наша нужда, наша убогість, наша безнадія; Ти знаєш, як сильно ми потребуємо Твого втручання, наскільки необхідним є Твоє повернення.
Ми потребуємо Тебе, Тебе одного, і нікого іншого. Лише Ти зі Своєю любов’ю можеш відчувати до всіх нас, що страждаємо, милосердя, яке кожен з нас відчуває до себе самого. Ти один можеш відчувати, наскільки великою, незмірно великою є потреба в Тобі в цьому світі, у цю епоху.
Ніхто інший, ніхто з тих, хто живе, ніхто з тих, хто спочиває в променях слави, не може дати нам, потребуючим, що перебуваємо в жорстокій нужді, у найбільш жахливій з усіх бідності – душевній нужді – спасенне добро.
Всі потребують Тебе, навіть ті, що цього не знають, і власне останні потребують Тебе найбільше.
Зголоднілий уявляє собі, що шукає хліба, але він потребує Тебе; спраглий думає, що хоче води, але має спрагу за Тобою; хворий помиляється, коли пристрасно бажає зцілення, але насправді його біллю є відсутність Тебе. Хто шукає краси цього світу, шукає насправді підсвідомо Тебе – втілення цілісної і досконалої краси; хто в думках шукає за істиною, той нехотячи пристрасно бажає Тебе – єдиної гідної знання істини; і хто з усіх сил шукає миру, той шукає Тебе – єдиний мир, де можуть спочити всі найнеспокійніші серця. Вони кличуть Тебе, не знаючи цього, і їхній крик є невимовно болючішим від нашого.
Ти прийшов найперше, щоби спасати; Ти народився, щоби спасати; Ти говорив, щоб спасати; Ти дав Себе розіп’яти, щоб спасати: Твоїм ремеслом, Твоїм ділом, Твоєю місією є спасати. І ми сьогодні (у ці сірі і злобні дні, у ці роки, які є уособленням нестерпного посилення жаху і болю) невідкладно потребуємо бути спасенними!».
