Чому ми так часто опускаємо молитву, залишаємо для неї декілька секунд перед сном або поспіхом вранці перехрестившись? Може тому, що не усвідомлюємо, чим насправді для кожного нашого конкретного життя є молитва?
“Ось, стою при дверях і стукаю; якщо хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього, і буду вечеряти з ним, і він зі Мною” (Одкр. 3:20).
Мабуть, в усій Біблії я не знаю кращих слів, що висвітлюють те, що таке молитва. Вони, як мені здається, служать ключем у цей священний і благословенний світ.
Молитися – означає дозволити Ісусу увійти до наших сердець. Але передусім ми повинні знати, що не наша молитва управляє Господом Ісусом. Це Ісус спонукає нас до молитви. Він стукає до нас, і лише завдяки цьому ми спрямовуємося до Нього. Наша молитва – це завжди наслідок того, що Ісус стукає до дверей нашого серця.
Ця думка дозволяє по-новому осмислити древній пророчий вислів: “І буде, перше ніж вони будуть взивати, Я відповім; вони ще будуть говорити, і Я уже почую” (Ісаї 65:24). Насправді, перш ніж ми почнемо звертатися до Нього, Він Сам прихильно дає нам зрозуміти, який дар збирається нам піднести. Він стукає, щоб спонукати нас молитвою відчинити двері і прийняти дар, який нам вже призначений.
З незапам’ятних часів про молитву говорили як про дихання душі, і це порівняння дійсно чудове. Те повітря, яке потрібне нашому тілу, оточує нас з усіх боків. Повітря саме прагне потрапити в наше тіло, і з цієї причини чинить на нас тиск. Кожному зрозуміло, що стримувати дихання набагато важче, ніж просто дихати. Ми просто дозволяємо органам дихання виконувати свою функцію, повітря з легкістю проникає в наші легені і здійснює ту цілющу дію, яка так необхідна тілу.
Повітря, яке потрібне нашій душі, так само постійно і з усіх боків оточує нас. Бог у Христі оточує нас з усіх боків, в усій різноманітності Своєї незмінної милості. Нам треба лише відкрити наші серця. Молитва – це дихання душі, того органу, який дозволяє Христу проникнути в наші серця, що огрубнули і зачерствіли.
“Якщо хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього“.
Вслухайтеся в кожне слово. Молитва не вводить Ісуса в наше серце, і не вона закликає Його до нас. Він приходить по Своїй волі, бо хоче прийти. І приходить Він туди, де вхід не закритий. Як при диханні повітря непомітно проникає в нас і виконує в легенях свою звичайну дію, так і Ісус невидимо входить у наші серця і виконує там Свою благословенну роботу.
Він приходить “вечеряти” з нами. Біблійною мовою спільна трапеза – це символ тісної дружби, що приносить радість. Це дозволяє нам по-новому поглянути на суть молитви, усвідомити, що Бог створив молитву для встановлення радісних дружніх відносин з людиною.
Як благословенно влаштована молитва! Молитися – означає повідати Ісусу про свої сподівання. Молитися – означає дати Ісусу можливість застосувати Свою могутність, щоб полегшити наш біль. Молитися – означає дозволити Ісусу прославити Своє ім’я, допомагаючи нам у наших турботах. Тому наслідки молитви не залежать від могутності того, хто молиться. Ні його непохитна воля, ні глибокі почуття чи ясний розум не можуть гарантувати, що його молитви будуть почуті і удостоєні відповіді. Ні! Слава Богу, результат молитви не залежить від усього цього. Молитися – це означає лише відкрити двері, відкрити Ісусові доступ до розуміння наших потреб і дозволити Йому використати Свою могутність, щоб дати нам те, чого ми потребуємо.
Той, Хто дарував нам можливість молитися, знає нас дуже добре. Він знає, як ми влаштовані; Він пам’ятає, що ми створені з пороху земного. Тому Він надав молитві такого вигляду, щоб до неї міг вдатися найбезпорадніший з нас. Бо молитися – означає відкрити двері Ісусу, а на це не вимагається жодної сили; це лише питання нашого бажання. Хочемо ми, щоб Ісус побачив, чого ми потребуємо? Таке одне з найфундаментальніших питань, пов’язаних з молитвою.
Із книги Оле Халесбі – Молитва
