Празник Зіслання Святого Духа є початком нового літургійного циклу в житті Церкви, є часом народження Христової Церкви; після нього йде відлік неділь аж до великопосного періоду, – однак чотири наступні неділі мають свої власні назви, тобто присвячені окремим споминам.
Першою неділею після Зіслання Святого Духа є Неділя Всіх Святих – всіх тих людей які за благодаттю Божою уподібнилися до Ісуса Христа і здобули вінець небесної слави. Присвятивши першу неділю після Зіслання Святого Духа Всім Святим, – Церква немов би тим самим хоче показати плоди Святого Духа на практиці людського життя, його дію у житті кожного святого (-ої).
Ким так насправді є Святий? В сучасному світі доволі часто панує хибне уявлення про святість…Святого уявляють чуть не ангелом, але це далеко не так. Святий – це інший…Це той хто не пливе за течією цього життя, сповненого брудом різнорідних пристрастей. Так, святість – це радикалізм, – з одного боку, але більше – відкритість на діяння Святого Духа, власне це той аспект про який так часто наголошують у своїх духовних повчаннях особи які стали Святими.
Сестра Фаустина Ковальська яка дуже прагнула стати святою одного разу запитала святу Терезу від Дитятка Ісуса: “…Тереню, чи я буду така свята, як Ти, на вівтарях? А вона мені відповіла – так, будеш свята, як і я, але мусиш довіряти Господу Ісусу…” (сестра Фаустина Ковальська до святої Тереси від Дитятка Ісуса; – Щ. 150). Мусиш довіряти Господу Ісусу…які важливі, я б сказав фундаментальні слова, які необхідно прийняти собі глибоко до серця і повинуватися їм, усім тим хто змагає до святості. Власне аспект довіри є визначальнішим ніж будь-які інші засоби, тому що власними силами Святими стати нереально, – тільки за ласкою Божою. І це добре розуміла свята Тереса від Дитятка Ісуса, яка за допомогою довіри дуже швидко дійшла до вершин святості у своєму житті: “Важкі дороги з богословстуванням не для мене, – писала свята, немов би виявляючи свою нездатність іти дорогою Святих Івана від Хреста і Тереси Великої, я мале і слабке дитя, за допомогою ліфта довіри швидко досягла вершин святості”. І свята Сестра Фаустина власне теж заохочує всіх до довіри що можна стати святим навіть найбільшим грішникам, але потрібно відкритись на Боже Милосердя, що власне є найбільшим подвигом, решту довершить Бог, якщо будемо йому вірні. Одним із наслідків гріха є той що людина втрачає довір’я, а відновити його не так то й просто, але можливо.
Євангельські тексти неділі показують нам приклад святих, які через різноманітні перешкоди змагали до вищих ідеалів. Засобом за допомогою якого їм вдавалося це робити була – віра; з віри народжувалася довіра і співпраця з Божою ласкою. Апостольське читання неділі заохочує відкинути всякий тягар і гріх, що так легко пристає до нас навколо і бігти (не просто йти!) витривало до змагання (тобто виконувати Божу волю), що призначене нам, дивлячись пильно на Ісуса (Євр 12, 1-2). Які чудові слова! Чи потребуємо ми ще більшої заохоти щоб змагати до святості? Маємо приклад Ісуса – самого Бога в людському тілі, приклад Богородиці і таких самих людей як ми, які стали Святими.. Але запитає хтось, як на практиці втілювати свої прагнення стати святим? На це питання гарні поради подає святий Альфонс Ліґуорі. У його візії святість безпосередньо пов’язана з любов’ю. Хто бажає стати святим, перш за все мусить бажати святості, – каже св. Альфонс. Тут потрібна ще інша річ, а саме: рішення, тобто постанова. Є люди, яким не бракує бажань, але вони не хочуть взятися до праці…
Отже, берімося до праці вже сьогодні, не відкладаймо на завтра те що можна зробити сьогодні; час короткий, – земне життя як пара яка вийшла і зникла; тільки від нас залежить як ми проживемо це життя і чи станемо святими. Вибір за тобою.
