Коли ми християни, живимось Євхаристією виключно з думкою про власну духовну користь та спасіння, то стаємо такими собі “побожними” егоїстами.
Церква як Містичне Тіло Господа Ісуса, на кожному історичному етапі, була завжди поживою для голодного світу, який безжалісно зжирав поодинокі члени Тіла Христового – мучеників усіх часів…
Інстинкт самозбереження ніхто не відміняв, а інстинкт самозбереження, спровокований духовним голодом, у рази сильніший від фізичного голоду. Тому нам, які усвідомлюють Кого їмо у Євхаристії, інколи може бути дуже боляче від цього. Однак через присмак неба, який відчуваємо, коли їмо Тіло і Кров Спасителя, можемо дати відчути також і світу, якому даємось на поживу.
“Я – хліб живий, що зійшов з неба. Коли хто їстиме цей хліб, житиме повіки. І хліб, що я дам, то моє тіло за життя світу”, Ів 6, 52.
