Пояснення псалмів на основі коментарів Святого Августина
«1. Блажен чоловік, що за порадою безбожників не ходить і на путь грішників не ступає, і на засіданні блюзнірів не сідає».
Це благословення повинно стосуватися Ісуса Христа, Господа нашого, який є божественною людиною.
“Блажен чоловік, що за порадою безбожників не ходить”, як земний Адам, який слухав свою жінку, спокушену змією, і зневажив заповідь Господа.
«І на путь грішників не ступає». Справді, Ісус Христос прийшов у цей грішний світ в ті умови, в яких перебуває кожен грішник. Будучи спокушеним, Він все ж не захоплювався визначними речами цього світу.
“І на засіданні блюзнірів не сідає”. Бо Він не захотів мати чудового трону на землі, власне того трону, що його називають моровим троном, тобто любов до влади і панування, як апетит до марної слави, що входить майже в кожну людську душу; так само як чума – хвороба, яка поширюється далеко і широко, нападаючи майже на всіх людей. Людина вмерла, коли відійшла від Бога; вона зупинилась, коли насолодилась гріхом; вона сіла, коли зміцнилась у своїй гордості, вона не змогла б повернутися, не маючи за спасителя того, хто не дозволив собі йти на раду нечестивих, не зупинився на шляху грішників, ні не сидів на кафедрі мору.
«2. але в Господа законі замилування має і над його законом день і ніч розважає.»
Закон не встановлений для праведників, сказав апостол Павло у першому посланні до Тимотея 1. 9. Але бути в рамках закону – це не означає бути під законом. Бути в законі – означає виконувати його; бути під законом – означає отримати його імпульс. У першому випадку це свобода, у другому – це рабство. Ще однією проблемою є писаний закон, який пов’язує себе з рабом, а інший закон, можна прочитати в серці тих, кому не потрібен писаний закон.
«Розмірковувати про закон день і ніч» означає постійно медитувати над ним, інакше «день» буде означати радість, а «ніч» означає скорботу; бо сказано: “Авраам, ваш батько, сповнений був радощів звидіти день мій – і звидів, і втішився.» (Ів. 8. 56); а про скорботу псалмопівець сказав: “Задовго до ночі серце моє мучилося (Пс. 15, 7)
«3. Він – мов те дерево, посаджене понад потоками водними, що плід свій дає у свою пору й що лист його не в’яне, і все, що чинить він, йому вдається.»
«Він – мов те дерево, посаджене понад потоками водними», тобто біля самої Мудрості, яка є гідна єднання з людиною заради нашого спасіння, щоб людина змогла бути деревом, посадженим біля течії вод. Бо чуємо від псалмопівця: «Божий потік води повен» (Пс. 64. 10). Або в іншому місці можемо почути: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п’є!»(Ів. 7. 37), і також чуємо коли Христос біля криниці Якова промовив до жінки самарянки: «Була б ти відала про дар Божий, і хто той, що каже тобі: Дай мені напитися, то попросила б сама в нього, а він дав би тобі води живої… Той же, хто нап’ється води, якої дам йому я, – не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне.» (Ів. 4. 10, 14).
Або ж «понад потоками водними» може означати понад гріхами народів; в книзі Одкровення, води, насправді, позначають народи (Одкровення 12. 15), а течія падіння є характерною для гріха. Отже, це дерево – це наш Господь, який бере ці поточні води, тобто гріхи народів і асимілює їх через коріння свого вчення. “Він ” принесе плоди “, тобто, створить свою церкву,” у свою пору“, коли прославиться у воскресінні та вознесінні на небо. Потім, пославши Святого Духа до своїх апостолів, через якого вони утвердились у довірі до Нього, розсіяв їх між народами, щоб відтак зібрати плоди принесені церквою.
«4. Не так безбожники. Вони – немов полова, що вітер розвіває.»
Тут говориться про Землю як про постійність, яка властива Богу, і про яку написано: “Блаженні покірні, бо вони заволодіють землею (Мт. 5. 4)”. Тобто невидима земля буде для внутрішньої людини тим, що ця видима земля, яка дає їжу та простір, є для зовнішньої людини. З цієї землі гордість вигнала того, хто наважився скуштувати заборонений плід, щоб стати подібним до Бога, і хотів уникнути присутності Господа (Бут. 3, 6-8). Ось слова Писання, які дають нам зрозуміти, що ця земля є прерогативою внутрішньої людини, і що гордість витіснила з цієї землі людину гріха: Чим пишатися порохові й попелові, якщо нутро його вже за життя розкладається? (Сир. 10, 9, 10)”; отже, можна справедливо сказати, що якщо він був відкинутий через гордість, то це зробив він сам, оскільки поступився гордості.
«5. Тому безбожники на суді не встояться, ні грішники на праведників зборах.»
І вірно тут сказано, що у гордих відніметься саме те, заради чого вони змагаються, тобто право судити. Тобто в цьому випадку безбожники не воскреснуть на суд – тобто воскреснуть, але не для того, щоб бути судимими, оскільки вони і без того вже визначені на справедливі муки. Що стосується грішників, то вони не воскреснуть до ради праведних – тобто щоб самим судити – але скоріше, щоб бути судимими, як про них сказано: «Кожного діло стане явне; день бо Господній зробить його явним; бо він відкривається в огні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно. І коли чиєсь діло, що його він збудував, устоїться, той прийме нагороду; а коли чиєсь діло згорить, то він зазнає шкоди; однак він сам спасеться, але наче крізь вогонь. (1 Кор. 3, 13-15).
«6. Бо про путь праведників Господь дбає, а путь безбожників пропаде.»
Подібно до того, як можна сказати, що медицина є знанням про здоров’я, а не про хвороби, хоча і хвороби, звичайно ж, пізнаються медичним мистецтвом, також можна сказати, що Господь знає шлях праведних, а путь нечестивих Йому невідомий. Немає нічого, що б Господь не знав – і все ж Він каже грішникам: «Не знаю вас» (пор. Мт. 7, 23). Слова ж, «І путь нечестивих загине», означають те ж саме, що і слова «Господу невідомий путь нечестивих». Але сказано це простіше – в тому сенсі, що бути невідомим Господу означає загибель, а бути відомим Йому – життя. Бо знання Бога є буття, а Його незнання – небуття. Бо Сам Господь сказав: Я – Сущий, і : Сущий послав мене до Вас (Вих. 3, 14).
