Псалом 3
1. «Псалом Давида, коли він утікав від свого сина Авесалома».
Цей псалом був написаний царем Давидом наприкінці його правління, коли його син Авесалом оточив себе приватною армією і відчуваючи свою зрослу популярність серед ізраїльтян під час релігійної церемонії оголосив себе царем. Це сталося «після сорока років царювання Давида», тобто практично під самий кінець його правління. Оскільки авторитет Давида до цього часу похитнувся, то він не став чинити опору і втік разом зі своєю гвардією зі столиці за Йордан[1].
2. «О Господи, як багато моїх ворогів, багато їх повстали проти мене.»
3. «Багато тих, що мені кажуть: “Нема йому спасіння в Бозі!”»
Очевидно, що якби всі ненависники Христа твердо вірили у Його воскресіння, то не вчинили б Йому смерті. Звідси і чуємо такі провокації: «Якщо Він Син Божий, нехай зійде з хреста»; і: «Інших спасав, – себе спасти не може» (Мт. 27. 40, 42). Отже, сам Юда ймовірно не зрадив би його, якби не був серед тих, хто з презирством сказав Христу: «Нема йому спасіння в його Бозі».
4. «Але ти, Господи, щит мій навколо мене, ти моя слава, підносиш голову мою вгору.»
Саме в своїй людськості Ісус таким чином розмовляє зі своїм Отцем, бо для того щоб спасти людину, Слово стало плоттю. Чуємо слова: «ти моя слава», тобто він називає Бога своєю славою, цей чоловік, який поєднаний зі Словом Божим таким чином, щоб відтак зробити його Богом з Ним. Прекрасний урок для тих, які закривають вуха, коли їм кажуть: «Що маєш, чого б ти не одержав? Коли ж одержав, то чому вихваляєшся, неначе б не одержав?» (1 Кор. 4. 7). «Підносиш голову мою вгору». На думку святого Августина, «голова» тут розуміється як людський дух, який насправді є головою нашої душі. І ця душа, настільки вкорінена і певним чином змішана втіленням піднесеної величчі Слова, що навіть докори і агонія страждань не примусили її впасти.
5. «Я голосно візвав до Господа, і він вислухав мене з гори святої своєї.»
Цей голос не тілесний, який стає звучним завдяки відгомону в повітрі, але голос серця, який людина не чує, але який підіймається до Бога як крик. Це той голос Сусанни (пор. Дан 13. 44), який був почутий і яким Господь казав нам молитись в наших зачинених кімнатах і в тайні наших сердець (пор. Мт. 6. 6). «І він вислухав мене з гори святої своєї». Пророк Даниїл називає Господа горою, коли каже, що Він як камінь, який відірвався від гори без допомоги рук і вдаривши боввана, зробивсь великою горою (пор. Дан. 2. 34, 35). Проте, цього не можливо зрозуміти від себе самого, тому щонайменше слід сказати Христу: «Господь вислухав мене» з мого нутра, немов від гори святої своєї, бо Він живе в мені як на своїй висоті. Але краще це розуміти, що Господь вислухав мене з висоти своєї праведності. Бо Він має своєю справедливістю воскресити невинних, підданих смерті і для яких зло було перемінене на добро та на покарання їхніх переслідувачів.
6. «Я ліг собі й заснув, і пробудився, – бо Господь мене зберігає.»
Сонливість може означати людину, яка помирає, а сон, людину, яка померла. Тому слова «Я ліг собі й заснув», можна сказати: «я віддався болю, який призвів до смерті». В французькому перекладі ми читаємо першу фразу, яка є в минулому часі: «Я ліг собі і заснув, і пробудився», а другу в майбутньому: «бо Господь мене підтримає», наче Христос не може воскреснути без допомоги Господа. В пророцтвах, майбутнє зіставляється з минулим з тим самим значенням. Те, що пророкується на майбутнє і стається в майбутньому, відповідно до часу, проте в навчанні пророка, це вже є доконаний факт.
7.» Я не боюся безлічі людей, що навколо мене обсіли.»
8. «Встань, Господи, спаси мене, мій Боже! По щелепах вдарив ти всіх ворогів моїх, розторощив зуби злих.»
Євангеліє говорить про цей натовп, який оточив Ісуса, що страждав на хресті. «Встань, Господи, спаси мене, мій Боже». Цей вислів «встань» не адресований Богу, який спить або відпочиває, але зазвичай у Святому Письмі є притаманно приписувати Божій особі те, що вона робить у нас, тобто коли кажемо, що це Бог, який говорить, коли пророк або апостол або якийсь посланець істини отримав від нього дар говорити. Звідси це слово від святого апостола Павла, який каже «Ви хочете випробувати силу Христа, який говорить моїми устами?» Він не каже: Від того, хто мене просвітлює або хто наказує мені говорити; але апостол приписує своє слово тому, хто доручив йому це слово голосити. «По щелепах вдарив ти всіх ворогів моїх, розторощив зуби злих», тобто саме зламавши зуби грішникам, ти вразив моїх супротивників. Це власне покарання тих супротивників, які зламали свої ж зуби, вірніше, знищені і ніби переведені в пил слова грішників, які розривали Сина Божого своїми лихословами. Ці зуби є лихослів’ям в тому ж сенсі в якому сказав апостол: «Коли ж ви між собою гризетеся та їсте один одного, вважайте, щоб один одного не знищили!» (Гал. 5. 15). Ці зуби грішників можна також назвати князями грішників, які використовують свою владу, щоб відрізати певного члена суспільства добрих і прилучити його до нечестивих. Цим зубам протиставляються зуби Церкви, яка прагне відірвати від помилок язичників та єретичних догм, справжніх віруючих, і об’єднати їх з тілом Христовим.
9. «У Господа спасіння; на твій народ – твоє благословення.»
У цьому ж вірші псалмопівець навчає людей, у що слід вірити, і він молиться за тих, хто вірить. Пророк звертається до Бога від імені людей, яким він сказав: «У Господа спасіння». Якщо сказати інакше то: «Нехай ніхто не довіряє собі, бо лише Бог визволить нас від смерті гріха». «Нещаслива я людина, – сказав апостол Павло, – Хто мене визволить від тіла тієї смерти? Дяка хай буде Богові через Ісуса Христа, Господа нашого!» (Рим. 7. 24, 25). Але ти, Господи, благослови свій народ, який очікує від тебе спасіння.
Підготував о. Микола Гривнак на основі коментарів святого Августина
