Страх Божий – поняття, про яке в наш час говорити особливо важко.
Життя сучасної людини набагато ситніше, легше, безпечніше, і просто довше, ніж життя ще відносно недавніх наших предків. За це, звичайно, потрібно бути вдячним, але в той же час наша культура позбавлена чогось, що для людей минулого було постійно присутнім в їх житті. І дуже важливим.
Емоційний (і, як правило, духовний) світ нашого сучасника бідніший – і тому деякі речі в людях минулого і їх книгах йому незрозумілі. Особливо багато що незрозуміло в Біблії.
Уявимо собі, що з життя людей майбутнього зникло таке явлення, як шлюб. Їм можна буде пояснити, що в минулому було таке: чоловік і жінка, зазвичай молоді, давали урочисту обітницю провести решту життя разом, зберігати вірність, піклуватися один про одного, ростити дітей, які в них (зазвичай) народжувалися, поки смерть не розлучить їх.
Але увесь спектр емоційного, морального і духовного досвіду, пов’язаного з тим, що молоді закохуються, одружуються, разом зустрічають його радощі і тяготи, разом старіють, а потім їх рядом ховають, буде для них чужим. Вони не переживали цього самі, вони не бачили цього у своїх сусідів.
Вони намагатимуться зрозуміти шлюб через призму чогось для них знайомого: ділового партнерства, наприклад, але це розуміння неминуче буде неповноцінним. Зі шлюбом справа йде досить тривожно, але він доки не зник з нашого життя.
Проте є те, що майже зникло і що в наші дні людям важко зрозуміти – страх Божий.
У Біблії страх Божий – це щось дуже хороше. Це те, що пов’язане з присутністю Божою, те, що відрізняє добру, благочестиву людину, те, що є початком премудрості. «Бійтеся Господа, всі святі Його, бо не знають нестатку ті, що бояться Його» (Пс. 33:10), – закликає Псаломщик, а автор Послання до Євреїв наставляє служити Богові «з побожністю і страхом» (Євр. 12:28).
У нашому звичайному слововживанні страх – щось однозначно погане. Це украй неприємне переживання, від якого ми хотіли б позбутися. Люди бояться чогось, якщо допустити таку тавтологію, страшного. Діагнозу, який означатиме наближення неминучої і важкої смерті. Розорення, втрати роботи, нападу злочинців, війни, катастрофи, каліцтва, горя. Чогось, з чим ми б вважали за краще не зустрічатися ніколи.
Коли наш сучасник чує вираз «страх Божий», він думає найчастіше про страх перед покаранням. Глузливі атеїсти люблять малювати собі карикатури на вірних, які, ніби, залякали себе до посиніння Богом, Який тільки і шукає як слід покарати їх за гріхи. Якийсь час тому група британських атеїстів навіть випустила рекламу на автобусах «Бога, ймовірно, не існує. Отже розслабтеся і насолоджуйтеся життям». В їх уявленні бідні вірні живуть у тяжкому страху, і їх потрібно заспокоїти і утішити: ніби, боятися нічого.
Вони помиляються. У страху – у такому страху – вірні не живуть. «Тому що ви не прийняли духа рабства знову на страх, але прийняли Духа усиновлення, Яким кличемо: “Авва, Отче!” Цей самий Дух свідчить духові нашому, що ми – діти Божі» (Рим. 8:15-16).
Вірні живуть у страху Божому. А це щось інше. Це важко пояснити тим, у кого такого досвіду немає. У той же час, у нас є деякі зачіпки, бо потенційно ми здатні до страху Божого, у нас бувають відблиски чогось схожого.
Якось я дивився документальний фільм про архітектуру, де мені запам’яталася одна фраза: «Входячи під склепіння цього собору, атеїст почуває себе незручно». Ця незручність вказує на те, що тут слід робити щось важливе, чого атеїст робити не може – благоговійно вклонитися Богові.
Іноді ми стикаємося з чимось, що викликає нашу якнайглибшу повагу: з моральним подвигом, художньою геніальністю або чудовою красою. Ми схиляємося, бо розуміємо, що тут треба схилитися, визнати, що ми бачимо якийсь відблиск істини, краси, добра.
Бог – це Джерело і Подавець всякого блага, краси та істини; єдина можлива реакція на Його присутність – це благоговійне, сповнене страхом і трепетом поклоніння. Це не страх перед загрозою – страшно, жахливо виявитися настільки сліпим, глухим, мертвим, щоб не відчувати цього страху. Жінки-мироносиці зустрічають звістку про Воскресіння «зі страхом і великою радістю» (Мф. 28:8).
Цей страх відводить від гріха, бо немислимо образити цю Присутність гріхом.
Як каже святий Іоанн Златоуст, «Образити ж Бога – важче, ніж бути покараним. А ми знаходимося в такому жалюгідному стані, що якби не було страху геєни, то, можливо, і не побажали б зробити щось добре. Тому ми і гідні геєни, якщо не за щось інше, то саме за те, що страшимося геєни більше, ніж Христа. Не такий був блаженний Павло, але з абсолютно протилежним налаштуванням. Але оскільки ми – інші порівняно з ним, тому і засуджуємося в геєну. Якби ми любили Христа, як і треба любити, то знали б, що образити улюбленого важче за геєну. Але ми не любимо, тому і не розуміємо величезності цього покарання».
Ми живемо у світі, який не лише чужий цьому страху Божому, але часто і активно ворожий йому – його блюзнірства і богохульства спеціально спрямовані на те, щоб убити в людині саму здатність до благоговіння.
Але страх Божий – найбільший скарб, який ми тільки можемо знайти. І де нам шукати його? Передусім у слові Божому, Біблії, що тільки і може зцілити наші душі і ввести нас у присутність Божу.
