Духовна мандрівка Книгою Псалмів. Псалом 5

Читай також

  • У Псалмах відображено все, що переживаєте і чим турбуєтеся
  • 4 Євхаристійні чуда, які не підлягають науковим поясненням
  • Будуйте свої подячні молитви на 17 Псалмі
        • Духовна мандрівка Книгою Псалмів. Псалом 5

          Псалом 5

          1. Для дириґетна хору. До флейти. Псалом Давидів

          2. Почуй, Господи, мову мою, стогнання моє зрозумій. 

          Покликана Богом Церква, взиває про Його допомогу пройти крізь беззаконня і звертається до Нього: «стогнання моє зрозумій». Цей стих нам показує, що стогнання це виходить з найпотаємнішої глибини нашого серця і піднімається до Бога, оскільки ми чуємо тілесний голос, а Він голос серця. І справді, Господь слухає нас не плотським вухом, а присутністю своєї величі.

          3. Прислухайсь до голосу зойку мого, о мій Царю та Боже Ти мій, як до Тебе молитися буду! 

          Воістину Син – це Бог, Отець – це Бог, а Отець і Син – це єдиний Бог і коли нас запитують, що таке Святий Дух, ми не маємо іншої відповіді, як тільки сказати, що Він є Бог. І коли ми говоримо Отець, Син і Святий Дух, ми повинні розуміти Їх виключно як одного Бога. Однак, в Святому Письмі, титул царя посідає Син. Крім того, згідно з наступним висловом: «Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене» (Ів. 14. 6), псалмопівець, маючи рацію, каже спочатку «мій Царю», а відтак «Боже Ти мій». Однак, він не говорить в множині: «Прислухайтесь до голосу зойку мого», немовби до кількох, а каже в однині: «Прислухайся до голосу зойку мого». Бо католицька віра не проповідує ні двох, ні трьох богів, але одного Бога у трьох особах. Не те, що про цю Трійцю можна говорити іноді про Отця, іноді про Сина, іноді про Святого Духа, але Отець – є виключно Отець, Син – лише Син, Святий Дух – це лише Святий Дух; і ця Трійця осіб – це єдиний Бог. І в цих словах Апостола: «Усе від нього, усе через нього, усе в ньому» (Рим. 11, 36), ми бачимо натяк на Трійцю: однак він не додав: «Слава їм», але: «Слава йому».

          4. Ти слухаєш, Господи, ранком мій голос, ранком молитися буду до Тебе та буду чекати. 

          У темну і бурхливу ніч цього світу автор псалма розуміє, що він не бачить того, чого бажав би, хоча і не перестає сподіватися: бо «коли ж хтось бачить те, чого надіється, то це не є вже надія» (Рим 8:24). Він добре знає, що якщо він не бачить, то це тому, що ця темна ніч, яка є наслідком гріха, ще не закінчена. Господь є Богом, якого не можуть бачити люди, оскільки їх очі є затемнені грішною ніччю, але коли вона закінчиться і розвіється темрява, «Ти вислухаєш мій голос».

          5. бо Бог Ти не той, що несправедливості хоче, зло не буде в Тобі пробувати!

          Беззаконня, злість, брехня, вбивство, шахрайство тощо, це та ніч, яка повинна пройти, і тоді прийде той ранок, який виявить нам Господа. Псалмопівець говорить нам, чому він молитиметься вранці і бачитиме Бога. Власне тому, що Господь не любить беззаконня, бо якби любив, то тоді Його могли б бачити безбожники і тоді нам не треба було б чекати ранку, який настає після закінчення ночі беззаконня.

          6. Перед очима Твоїми не втримаються гультяї, всіх злочинців ненавидиш Ти.

          Неправедний не може витримати Божого погляду, бо око його, а радше розум, звик до темряви гріха, а тому не зможе витримати раптового світла правди та блиску праведного розуму. Якщо він, отже, бачить з періодичністю, але перебуває повністю в беззаконні, чи розуміє істину, але все ж не утверджується в ній, бо любить те, що віддалює його від неї. Він несе в собі свою ніч, яка стала звичкою і навіть любов’ю до гріха. То ж краще, хай пройде ця ніч, нехай він порве з гріхом, нехай втратить свою любов і звичку до нього, тоді настане ранок, і він буде розуміти правду, аж поки не прив’яжеться до неї любов’ю. «Всіх злочинців ненавидиш Ти». Ця ненависть Бога, подібна на відразу кожного грішника до правди. І можна було б сказати, що ця правда, в свою чергу, ненавидить тих, які в ній не перебувають, хоча вони не перебувають в ній через те, що не можуть її витримати.

          7. Погубиш Ти неправдомовців, кровожерну й підступну людину обридить Господь. «Погубиш Ти неправдомовців», 

          бо вони протиставляються правді. Проте не слід уявляти, що існує нібито якась субстанція, чи якась природа, що суперечить істині, радше варто зрозуміти, що брехня зумовлена тим, чого немає, а не тим, що є. Тобто, сказати те, що є, означає говорити правду, а говорити те, чого немає, це означає брехати. Часто брехня, здається, має своїм кінцем порятунок або користь іншого і походить не від злоби, а від доброзичливості; саме таку брехну бачимо в книзі Вихід 1,19, де акушерка брехала фараону, щоб врятувати життя дітей євреїв. Але те, що тут заслуговує на похвалу, це радше намір, аніж вчинок, і ті хто лише таким чином брешуть, одного дня матимуть нагоду, щоб звільнитись від усієї брехні. Саме до них і сказано: «Нехай ваша мова буде лише: так, так ні, ні; а те, що більше – від лукавого» (Мт. 5. 37). В Святому Письмі ми також читаємо: «брехливі уста погублять душу» (кн. Мудрості 1. 11)щоб жодна, справді духовна людина, не думала, що вона має право брехати для того, щоб зберегти або собі, або іншим це тимчасове життя, втрата якого не вбиває душу. Однак існує різниця між брехнею і приховуванням правди, оскільки брехня – це говорити неправду, а приховування правди – це її замовчувати. Далі святий Августин повчає, що існують лише два види брехні, які не вміщають серйозної провини, проте не роблять вільними від всякого гріха. Це власне брехня коли жартують і брехня, щоб послужити комусь. В першому випадку, той з ким ми говоримо, розуміє, що це жарт. Другий, ще легший, оскільки містить певну доброту. В іншому місці бачимо, що Господь сам вважав приховати правду від своїх учнів задля їхнього добра: «Багато ще я маю вам повідати, та не перенесли б ви нині» (Ів. 16. 12). Святий Павло також сказав: «І я, брати, не міг до вас говорити як до духовних, але як до тілесних, як до немовляток у Христі» (1 Кор. 3. 1). З цього випливає, що не слід звинувачувати того, хто часом замовчує правду. Але ми не бачимо, що досконалим дозволяється говорити неправду.

          8. А я в ласці великій Твоїй до дому Твого ввійду, до Храму святого Твого вклонюся в страху Твоїм. 

          Ці незліченні ласки можуть позначати цей натовп досконалих і щасливих людей, які формуватимуть це місто, яке Церква носить в своєму лоні, і яке вона потроху народжує. 

          9. Провадь мене, Господи, в правді Своїй задля моїх ворогів, і вирівняй передо мною дорогу Свою. 

          Псалмопівець стверджує, що він прямує дорогою досконалості, а оскільки ще не досягнув бажаної мети, тому просить Бога, щоб той його допровадив туди. Він каже: «Провадь мене, Господи, в правді Своїй», а не в тій, яка присутня в очах людей, бо вони гадають, що справедливість є для того, щоб злом карати за зло. Проте не такою є Божа справедливість, бо Він велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних (пор. Мт. 5. 45). Господь, караючи нечестивих, є далеко від того, щоб накласти на них свої покарання, Він просто залишає їх в їхній злобі. Ось, що ми читаємо про це: «Ось він зачав несправедливість, злом завагітнів і сплодив лукавство. Викопав яму, він її вирив, і впав у рів, що сам же вирив. Злоба його нехай упаде на голову йому ж самому, і його насильство нехай зійде йому на тім’я» (Пс. 7. 15-17). Тому Бог карає людей, як суддя карає правопорушників, проте не накладаючи на них самого покарання, а лише залишає їх бути в тому беззаконні, яке вони самі обрали і яке стане для них вершиною нещастя. Але та людина, яка віддає злом за зло, робить це зі злим задумом, і сама стає злою, бажаючи покарати злих. «Вирівняй передо мною дорогу Свою», тобто в цій тайні, куди не проникає жоден погляд людей, похвалою чи звинуваченням якого слід нехтувати. Вони не можуть судити про сумління інших, що є правим шляхом в очах Господніх. 

          10. Бо в їхніх устах нема правди, нутро їхнє приносить нещастя, гріб відкритий їхнє горло, свій язик вони роблять гладеньким! 

          На думку Августина, ці слова ми можемо застосувати до нестриманості, що часто є причиною брехливих лестощів. Псалмопівець говорить про «гріб відкритий», як про жадібність ненаситну, яка не закривається як гріб, який отримав труп. Можна також сказати, що за допомогою брехливих слів та хитрих пестощів нечестиві приваблюють до себе тих, кого змушують впасти в гріх. Проте, людина, яка приходить до цього, помирає від гріха; а той, хто спокусив, називається просто відкритим гробом. Певним чином, він мертвий, оскільки у нього вже немає життя істини і він немовби вміщує в собі ті смерті, до яких спричинився, привівши їх до себе через брехню і легковажність серця.

          11. Признай їх за винних, о Боже, через свої заміри хай упадуть, за їхні великі злочинства відкинь їх від Себе, бо вони проти Тебе бунтують! 

          Ці слова радше є пророцтвом, аніж прокляттям, бо автор псалма не хотів би, щоб відбулась ця помста, проте він знає, що мало б статися. І тому, вони отримають свою відплату, бо самі заслуговують на неї, а не через те, що псалмопівець, як нам може видаватися, цього немов би хоче. Подібним чином, коли він говорить: «А всі, хто надію на Тебе складають, хай тішаться» (Пс. 5. 12), він робить пророцтво і бачить цю радість у майбутньому. «За їхні великі злочинства відкинь їх від Себе», тобто беззаконники, через безліч своїх прогріхів, самі проганяють і відштовхують себе із тієї спадщини, яку Господь нам приготував. 

          12. А всі, хто надію на Тебе складають, хай тішаться, будуть вічно співати вони, і Ти їх охорониш, і будуть радіти Тобою, хто любить ім’я Твоє! 

          Отже, ця вічна радість почнеться, коли праведники стануть храмом Божим, а Він буде їхньою радістю, Він буде в них мешкати. «І будуть радіти Тобою, хто любить ім’я Твоє» (Пс 5,9), тому що вони зможуть насолоджуватися предметом своєї любові.

          13. Бо Ти, Господи, благословлятимеш праведного, милістю вкриєш його, як щитом! 

          Цим благословенням прославиться Христос, який житиме в нас, а праведниками стають ті, яких Господь кличе, не через їхні заслуги, а через Його благодать. Апостол Павло каже: «Яких же наперед призначив, тих і покликав; а яких покликав, тих оправдав; яких же оправдав, тих і прославив». Оскільки це покликання походить не від наших заслуг, а від милосердної Божої доброти, псалмопівець сказав: «милістю вкриєш його, як щитом». Це також зброя для подолання нашого ворога, проти якого пише апостол: «Якщо Бог за нас, хто буде проти нас? Він не пощадив свого єдинородного Сина, але віддав Його на смерть за всіх нас» (Рим. 8. 31-33). І ще: «Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю його Сина, то тим більше тепер, примирившись, спасемося його життям.» Власне, ця ласка і є неприступний щит, який відштовхує ворога тоді, коли через смуток і спокусу, він змушує нас зневіритись в спасінні. 

          Підготував о. Микола Гривнак 

          Читай також

        • У Псалмах відображено все, що переживаєте і чим турбуєтеся
        • 4 Євхаристійні чуда, які не підлягають науковим поясненням
        • Будуйте свої подячні молитви на 17 Псалмі
          • Оціни

            [rating-system-posts]