Піст “ДЛЯ”, а не “ВІД”

Читай також

  • В Горлицях молилися за протоєрея Григорія Назара в річницю смерті
  • «Мамо, дякую за дар життя! Дякую, що навчила вірити в Бога», — Блаженніший Святослав у вітанні з нагоди Дня матері
  • Відбулися IV дні формування для молоді
        • Піст “ДЛЯ”, а не “ВІД”

          Якщо вся увага людей не буде опиратися на позитивній логіці «посту для», то здається ми так і носитимемо у собі депресивне покутництво, як «ярмо рабів», а не благословенну і радісну можливість «дітей Божих», а наші лікарні таки далі прийматимуть горе-посників у світлий день Пасхи з харчовими і алкогольними отруєннями.

          Пропонуємо розуми о. Луки Михайловича про сенс посту і важливість його правильного розуміння серед християн.

          ЗЛАМАНА ЛОГІКА

          Одним з викликів життя Церкви у сучасності є те, що час посту має два доволі різних об’єми і духовних прояви, які, існуючи немов би у двох паралельних реальностях, зазвичай, так ніколи і не перетинаються: ПЕРШИЙ – те, як люди сприймають Чотиридесятницю у світлі особистих уяв про піст і індивідуальних духовно-аскетичних практик, а ДРУГИЙ, те, яким є властиве богословіє посту згідно нашого літургійного скарбу віри “depositum fidei” – текстів Постової Тріоді. Останній власне і можемо сміливо називати вірою Церкви, досвідним виразом багатьох поколінь християн.

          Виникає цілком слушне питання: як подолати цю колізію і у чому глибше полягає дилема? Чи є сенс взагалі її долати, адже у багатьох середовищах формуються альтернативні (часто спонтанні) форми святкування Великого Посту. І вони, з моєї точки зору, теж мають право на життя, адже не відкриваючи ворота альтернативи у християнстві, ми ризикуємо стати в’язнями сакралізованих форм прояву віри, фактично догматизуючи якусь одну з них (нехай важливу і глибоку). Зрештою, може виринути навіть ще більш радикальне питання: а чи актуальні вони (ці тексти), чи достатньо зрозуміло артикулюють важливі духовні сенси стосунку Бога і людини у глобальному світі? Це питання теж слід ставити і не боятися відкривати можливість для здорового сумніву.

          Спробую розпочати з другого. По-перше, час Великого Посту згідно богослужбових текстів абсолютно не траурний, як його трактує більшість наших вірян. Постовий антураж наших храмів, на жаль, пропонує нам не лише темні барви риз, мінорні тональності піснеспівів. Значно важливіш – вони ніби вторять оцій «зламаній логіці». Літургійна ж фразеологія і богослужбова тематика Великого Посту навпаки переважно дуже екстатична, возвишена і сповнена передсмаку грядущого тріумфу над нашим внутрішнім «верхим чоловіком», гріхом і смертю. Варто хоча б згадати вислови «весна покаяння», «просвічення душ наших», «світосяйний час», тощо. Перший підхід – це щось на кшталт «бремя неудобоносимоє», понуре покутництво, ну, одне слово, час для більшості молодих людей зовсім нецікавий і доволі депресивний.

          Друге, Церква говорить про піст, як про «час сприятливий», благословенну можливість, Господню пропозицію, приношення Бога людині. У свідомості ж більшості піст – це скоріше зобов‘язуюча повинність, час для «відпрацювання» вчинених гріхів. Під впливом таких візій нерідко у Церкві з’являлися міцні тенденції, які пропонували християнам «відмолювати» певну кількість молитов, якщо вони, скажімо, не постували, тощо, нав’язуючи, таким чином, логіку компенсації, якщо хочете торгово-ринкових відносин з Богом. Звідси вимальовувалася виразно хибна ідея заслуг, протилежна ідеї євангельської свободи і дару, як Божого запрошення до «Божественної трапези Чотиридесятниці», на яку люблячий Отець закликає своїх дорогих дітей, очікуючи їх навіть у останню годину і, милосердно даруючи останнім як і першим, ту ж саму поживу зі своїх люблячих рук.

          Третє, аскетична зосередженість віри Церкви лежить у площині самозаглиблення на «аді серця», де так часто у нас скоплюється велика кількість гріховного баласту. Мова йде про важливий сегмент духовного життя: бо не дозволивши Христові очистити нас, ми не станемо знатні «очищеним серцем і умом» «споглядати Божественні страсті і бенкет Воскреслого Агнця». На жаль, цілком інший підхід є домінуючим у середовищі наших вірян, що зосереджений на вузькій тематиці страстей Христових, і, якнаслідок, доволі сумнівний з т.з. духу Євангелія. Масова насиченість постового часу відправами і піснями страсного характеру, що по-суті оспівують лише Велику П’ятницю, розбивають цілісну красу і довершеніть духовності Великого Посту, її глибоку педагогіку. Як наслідок, домінантною стає ідея «співстраждання людини з Христом», яка є дуже крихкою, бо людина apriori не здатна навіть у малій мірі входити у цей екзистенційний досвід страждань Богочоловіка. Ми, радше, у глибинній покорі запрошені відкрити глибоку вдячність Богові і схилити коліна сердець перед повнотою того, що Він зробив “задля нас людей і нашого ради спасіння”. Найчастіше виключно духовність Великої П’ятниці, яка не вбирає передчуття пасхального таїнства, забарвлена радше солодкою чуттєво-емоційною барвою і на думку багатьох ніби-то дуже натурально вписується у сентиментальний світогляд наших вірян і значної частини духовенства.

          Варто зазначити, що у ранній фазі історичного християнства було чітке розділення постового часу на (властиво передпасхальний період), який був зовсім нетривким і обіймав заледве час Великого (Страсного) Тижня і саму Чотиридесятницю, яка передувала вищезгаданому Великому Тижню. Це, до слова, чудово виражено в українській літургійній традиції (де сама Чотиридесятниця завершується Лазаревої Суботою). Саме цей час і запрошує нас до посиленого подвигу, очищення серця (κάθαρσις), повернення до стану здатності споглядати на рівні понадчуттєвому невимовне таїнство Божої любові. Це, за визначенням, неможливо на рівні фізичному. Лише очищене серце у якійсь мірі здатне прочувати в собі особливі благодатні імпульси великих звершень Христа щодо нас, таїнство смерті і Воскресіння. Опираючись на священничу практику можу посвідчити те, що неодноразово спостерігав, як люди, які віддано і ревно звершують діяльний шлях покаяння і подвижництва дуже особливо переживають таїнство Воскресіння “з просвітленим обличчям і чистими сльозами” пасхальної радості. Великий Піст у свідомості багатьох – це короткий час індивідуальної стриманості, який закінчується рівно у ніч Пасхи. А що ж відбувається опісля? На це питання я свого часу отримав відповідь з уст одного львівського водія таксі кілька років тому. Пригадую це був, здається, 4-й тиждень посту. Чоловік, який мене підвозив, побачивши, що я священник сказав: «Отче, я, от, вже чотири тижні – ні грама до рота, але це вже не довго, правда?”… Ще три тижні і ми з друзями відірвемось на паску». Сказавши це він вказав на багажник, де, за його словами, знаходився чималий запас «зеленого» горючого. Я з болем промовчав…No coment!Усе вище згадане ще раз потверджує, що найчастіше «зламана логіка» стриманості і невластива покутнича духовність проєктує нездорові духовні підходи, шкодить здоров’ю і душі і тіла, перетворює постову аскезу на хворобливий надрив і у звичайний фарс.

          Церква пропонує відмінну логіку – посту «ДЛЯ», а не посту «ВІД». Саме вона мала б слугувати гармонізації усіх сфер життя людини (перш за все зцілення міжособистісних і суспільних стосунків), не тимчасову, вимушену стриманість, а для того аби започаткувати нову фазу життя, чистих звичаїв, оновленого світогляду, укріплення людської волі, вивільнення творчої наснаги. Якщо вся увага людей не буде опиратися на позитивній логіці «посту для», то здається ми так і носитимемо у собі депресивне покутництво, як «ярмо рабів», а не благословенну і радісну можливість «дітей Божих», а наші лікарні таки далі прийматимуть горе-посників у світлий день Пасхи з харчовими і алкогольними отруєннями.

          Читай також

        • В Горлицях молилися за протоєрея Григорія Назара в річницю смерті
        • «Мамо, дякую за дар життя! Дякую, що навчила вірити в Бога», — Блаженніший Святослав у вітанні з нагоди Дня матері
        • Відбулися IV дні формування для молоді
          • Оціни

            [ratemypost]