Суєтні будні нехай не закривають від нас насправді важливого…
Роздуми про смерть.
Дуже швидко закінчиться твоє земне життя: тому міркуй над тим, що діється з тобою.
Сьогодні людина живе, а завтра вже немає її.
А як тільки зникне з-перед очей, так зразу ж щезає і з пам`яті.
О, яке воно тупе і тверде те людське серце, що думає лише про теперішнє, а не передбачає майбутнього!
У кожній справі і думці ти повинен пильнувати так, ніби вже сьогодні маєш умерти.
Коли б ти мав чисту совість, то не дуже боявся б смерті.
Краще було б стерегтися гріхів, ніж утікати від неї.
Коли ж ти сьогодні ще не готовий, то яким чином будеш готовий завтра?
Завтрашній день непевний; і звідки ти знаєш, чи те завтра ти ще будеш мати?
Навіщо потрібне довге життя, якщо так мало використовується воно для поправи?
Бо ж довге життя не завжди виправляє, а нераз ще додає гріха.
Хоч би одну днину добре прожити на цьому світі!
Багато людей часто перелічує свої літа духовного навернення, але нераз плід їхньої поправи буває дуже маленький.
Коли страшно вмерти, то, можливо, ще небезпечніше довше жити.
Щасливий той, хто постійно має перед очима годину своєї смерті і щодня готується до неї.
Може, ти бачив колись умираючу людину, пам`ятай, що й ти підеш тією дорогою.
На світанку подумай, що не доживеш до вечора.
А коли смеркнеться, не будь певний за ранок.
Постійно будь у готовності і так живи, щоб смерть ніколи не застала тебе несподівано.
Багато людей вмирає зненацька і несподівано, бо Син Чоловічий прийде в такій годині, про яку ніхто й не гадає (Лк. 12,40).
Коли прийде ця година, тоді зачнеш цілком інакше думати про все своє минуле життя і дуже жалкуватимеш, що був такий недбалий і лінивий.
Який щасливий і мудрий той, хто тепер, ще за життя, старається бути таким, яким бажає зустріти смерть.
А велику певність у щасливій смерті дасть цілковита погорда світу, гаряче бажання поступу в чеснотах, любов до карності, довга покута, охочий послух, самозречення і терпіння всякої прикрості з любові до Христа.
Поки ти здоровий, можеш чимало добра зробити; але що встигнеш зробити, якщо занедужаєш, – того не знаю.
Після недуги мало хто стає кращим; так само рідко коли стають святими ті, що часто ходять на прощі.
Не надійся на приятелів і свояків, та й не відкладай спасіння своєї душі на пізніше, бо люди скоріше забудуть про тебе, ніж ти думаєш.
Краще тепер, завчасно, подбати і одну-другу добру справу наперед приготувати, ніж покладатися на допомогу інших людей.
Якщо ти сам про себе не дбаєш тепер, хто ж дбатиме про тебе пізніше?
Саме тепер дорога ця хвиля. Тепер настали дні спасіння; тепер благодатна хвилина (ІІ Кр. 6,2).
Але шкода, що нею не користуєшся краще: ти можеш у ній заслужити на вічне життя!
Буде ще так, що бажатимеш тільки одного дня, однієї години для виправлення, але чи матимеш її, того не знаю.
Дивись, дорогенький, з якої великої небезпеки можеш врятувати себе, якого великого страху позбутися, якщо постійно будеш боятися смерті і матимеш її перед очима.
Тепер учися так жити, щоб міг у годину смерті тішитися, а не боятися.
Вчися тепер умирати для світу, щоб потім жити з Христом.
Вчися тепер усім погорджувати, щоб потім мати певну надію.
Ох, ти ж нерозумний! Чому ж то гадаєш, що будеш довго жити, коли не маєш тут ані однісінької певної днини?
Скільки ж то людей ошукалося і несподівано пішло зі світу?
Скільки разів ти чув від людей: цей загинув від меча, той втопився, той впав із гори і зломив карк, той удавився стравою, а той помер серед забави!
Один згинув у вогні, другий від меча, третій від пошесті, інший від душогубця.
Рано чи пізно усім прийде кінець: смерть і людське життя, як тінь, швиденько минає. Хто згадає тебе після смерті? І хто буде молитися за тебе?
Роби, роби тепер, бо не знаєш, коли помреш: та й того не знаєш, що тебе чекає після смерті!
Поки маєш час, збирай собі безсмертні скарби.
Не думай ні про що інше, окрім спасіння; дбай тільки про те, що Боже.
Шукай собі приятелів уже тепер: почитай святих Божих і наслідуй їхні діла, щоб вони прийняли тебе у вічні хороми, коли скінчиш це життя.
Поводься на цій землі як подорожній і гість, якого зовсім не обходять справи цього світу.
Збережи своє серце вільним і вгору до Бога піднесеним, бо не маєш тут сталої домівки (Єв. 13,4).
Туди звертай щодня свої молитви, зітхання й сльози, щоб твоя душа заслужила собі після смерті щасливо піти до Бога. Амінь.
Із книги Томи Кемпійського “Наслідування Христа”
